Глава 10. Перший урок

Софія зайшла в клас сповнена мрій і сподівань. Та вже відразу її настрій почав різко змінюватися. На дівчину були спрямовані погляди усіх присутніх. І відчуття від цього було доволі неприємне. Схоже на те, коли вона на шкільному вечорі, опинившись на сцені, забула слова.

Софія побачила, що вздовж кабінету розташовувались столи, за якими, мов у школі, по двоє, сиділи учні. На вигляд хлопці й дівчата були її однолітками.

Біля столу стояв викладач. Це був чоловік років сорока, одягнений у чорний костюм, худий та високий, з довгими руками. Перед цим він, очевидно, щось розповідав. Але тепер його здивований погляд був звернений на Софію і Бертрана.

Тим часом професор сказав всім присутнім:

- Вітаю! Познайомтеся з новою студенткою, Софією. Вона з Мейолли. Маючи на це поважні причини, прибула до нас на навчання із запізненням.

- Софіє, сідай на вільне місце на останній парті, поруч з Рут, - стримано звернувся до неї незнайомий викладач, все ще із похмурим нерозумінням дивлячись на професора.

Софія глянула, на яке ж місце їй йти, й зустрілася з непривітним різким поглядом темноволосої дівчини. Саме біля неї наказав їй сісти викладач.

Дівчина пішла до своєї останньої парти. І раптом у неї полетіла репліка-постріл від юнака з колючим насмішкуватим поглядом примружених сірих очей:

- Ого! Нічого собі новина! Магічка з Мейолли! Ви там у вашій Мейоллі хоч писати й читати вмієте?

- Паоло, в тебе зараз з’явиться можливість висловитись. За хвилину почну опитування за матеріалом лекції, - осік його викладач.

Софія мовчки сіла на місце, намагаючись нічим не виявити свого збентеження. Тим часом дівчина, поруч з якою вона мала сидіти, демонстративно відсунулась далі, невдоволено підтягнувши ближче до себе аркуш із незрозумілим кресленням.

- Професоре Карстеде, прошу вас на кілька слів, - звернувся Бертран до викладача.

Той кивнув, і чоловіки вийшли за двері.

- Ти знаєш, Паоло, можливо, читати вона і вміє, а от вдягатися точно ні! - зверхньо кинула образливу репліку білява блакитноока красуня з середнього ряду.

Але при цьому вона чомусь глянула не на Паоло, а на чорнявого юнака, що сидів впівоберта на першій парті. Той саме з цікавістю розглядав Софію.

А дівчина з рудуватим волоссям, яка сиділа поруч вродливої білявки додала:

- Селючко! Ти на себе в дзеркало дивилась?! Такі сукні вже років десять ніхто не носить. Правда, Евеліно? - Вона дивилась на сусідку, очікуючи її схвального погляду.

- Лінетто, а може у них там і дзеркала є не у всіх, - не забарилась відповісти їй красуня.

Лінетта запопадливо захихотіла у відповідь.

- Евеліно, ти там будь обережна! - докинув хлопець, що сидів перед Паоло. - Бачиш - у неї меч. Зараз махне - і лишишся без своєї вродливої голівки.

- Ріку! Припни язика! Бо сам без голови лишишся, - штовхнув його Паоло в спину.

Але Рік не вгавав:

- Та просто ж цікаво! Як гадаєш, вона вчилася в мейолльській школі лицарів чи меч як прикрасу носить? - звернувся він до сусіда по парті.

Репліки неслися одна за одною. Але Софії здалося, що її відповіді на жодну ніхто й не чекав.

- Якби вчилася в школі лицарів, то чого б сюди припхалася? - тим часом відповів Ріку сусід.

- Я чув, що мейолльці мають непогану фізичну підготовку. Ріку, може, візьмеш її з собою на тренування? - зареготав хлопець, що сидів з Паоло.

- А чому б і ні, - віджартувався Рік. - Гей, новенька, як у Мейоллі з серфінгом? Навчаються там ще чомусь, окрім того, щоб мечами махати?

- А, може, вона здібна знахарка-чаклунка? - обізвався знову Паоло. - Раптом нашого розумника Ернесто за пояса запхає?

- Що ж, це буде навіть цікаво, якщо вона спробує, - зверхньо обізвався той самий юнак, на якого поглядала Евеліна. - Буде не так нудно, коли Ворон на лекціях примушуватиме повторювати одне й те ж.

Вродлива білявка засміялася і ніби продовжила його думку:

- Та й Феліція буде охочіше лізти зі шкури, щоб показати, яка вона вискочка!

- Це точно! Повторювати те, що й без неї всі знають! - підхопила Лінетта.

Софія побачила, як обернулась дівчина зі стягненим у гладкій зачісці темним волоссям. Вона дивилась на всіх поглядом, сповненим нерозуміння і нервової розгубленості.

- Напевно, це і є Феліція, - здогадалась Софія.

- Вона й говорити не може сама, лише параграфи з підручників переказувати! - піддів Феліцію і Паоло.

- Відповідати на запитання викладача - це обов’язок учня, - раптом, немов скоромовку, випалила Феліція.

Зусібіч роздався гучний регіт.

Тим часом Софія звернула увагу на те, що Рут зосереджено продовжувала працювати над кресленням якогось механізму.

Софія була здивована.

- Невже магу потрібно розбиратися і в механізмах та ще й вправно виконувати креслення? - подумки засумнівалась вона.

Раптом Рут ніби спересердя відклала олівець й різко відштовхнула креслення далі від себе.

В цей час Паоло, щоб не нудьгувати, вирішив знайти собі нову жертву.

- Ей, Рут! Як тобі з новенькою сидиться? Може, візьмеш її з собою попрацювати на фабриці? А що, заробите собі на нові сукні. Хоч колись свій комбінезон зміниш!

І тут Софія й отямитися не встигла. Рут миттєво зім’яла аркуш із кресленням, а потім вихопила з-під парти справжнісіньку саморобну рогатку. У наступну секунду снаряд вже полетів у голову жартівника. І влучив!

- Не твоє діло! - почула Софія вперше голос Рут. - Не чіпляйся до мене, бо я тобі без меча голову знесу. Нічим жартувати буде!

- Навіжена! Та кому ти потрібна. Йшла б копирсатися у своїх залізяках! - Паоло видимо знітився і спересердя відкинув паперову кулю на підлогу.

Зненацька відчинилися двері.

- Тихо! Ворон йде! - почула Софія від Ріка.

Увійшов професор Карстед, чи то Ворон, як поза очі називали його студенти.

- Невже й хвилини не могли посидіти, не зчинивши галас?! - достоту як звичайний учитель у школі вигукнув він.