Глава 8. За високою брамою

Розпитавши перехожих, Софія досить швидко знайшла дорогу до Магічної Академії. Їй довелось пройти кілька кварталів від крамниць, де торгували магічним крамом.

І тепер Софія йшла вздовж високого довгого паркану. Крізь його ажурні металеві прути здалеку виднівся внутрішній двір і величний будинок Академії.

Паркан був прикрашений плавною хвилею кованої виноградної лози, яка йшла по його верхівці, та виноградними гронами, що звисали між листям. Місцями лоза спускалась нижче і там торкалася золотистих вензелів, які переплітались між собою.

Дівчина у захопленні мимоволі зупинилася, щоб краще роздивитися усе.

- Яким дивом можна надати металу такої плавності ліній, щоб він відтворив живу виноградну лозу? Здається, ще мить - і її листя заколишеться від подиху вітру. А грона винограду виглядають немов справжнісінькі ягоди, - зачудовано подумала Софія і пішла далі.

Врешті вона опинилась біля брами. Крізь металеві прути було добре видно подвір’я і невеликий будиночок, що стояв поряд з брамою. Оглянувши кам’яні стовпи, дівчина помітила вирізьблені на них символи таємничих рун. Окрім того, на верхівці одного стовпа виднілося вирізьблене сонце, на верхівці іншого - місяць.

Дівчина була схвильована. Ще б пак! Вона й уявити не могла, що коїться за брамою.

- Мабуть, там відбуваються неймовірні речі! В цих стінах справді навчають творити дива! - у захваті подумала Софія.

Дівчина зробила крок вперед і раптом прямо перед собою побачила сяйво, з якого стала проявлятися чарівна книга.

- Ну от, почалося! - промайнуло в її голові.

А сторінки вже швидко горталися, поки не зупинилися на одному з розворотів. Софія вже здогадувалась, чого слід чекати. І справді, вздовж білосніжних аркушів став поступово проявлятися напис: “Стережись! Шлях навпростець має своїх охоронців!”

За хвилину книга з таємничим написом розчинилася у просторі.

- Ну звісно! І без підказки цієї книги ясно, що тут мене не очікують. Але наразі це єдиний відомий мені шлях пошуку Віоли. Іншого я не знаю, - подумала дівчина.

Набравшись хоробрості, вона підійшла ближче до брами. Посередині виднілась об’ємна металева голова орла. Чорними кристалами дивилися на дівчину його очі. У великому дзьобі було кільце.

Софія рішуче взялася за кільце і тричі постукала у двері. Пролунав гучний дзвін. В наступну мить з будиночка біля брами вибіг чоловік.

- Забирайся геть! - крикнув він і махнув на неї рукою.

А потім знов пішов у свій будиночок.

- От нечема! - обурилась Софія і знову взялася за кільце.

Вона будь-що повинна була увійти!

Знову пролунав гучний дзвін. З будинку, мов ошпарений, вискочив незнайомець і швидко пішов до брами. Це був невисокий на зріст худий чоловічок в уніформі. Коли він наблизився, то дівчина почула якийсь брязкіт. А потім помітила велетенську в’язку ключів, яка була прикріплена до його паска. Здавалося, що він від злості зараз клюне Софію своїм довгим носом. Чоловік, не кліпаючи, дивився на неї маленькими бляклими очима з-під козирка форменого кашкета.

- Що тобі потрібно?! - вискливий неприємний голос ніби відштовхнув дівчину від дверей. - Вступні іспити до Академії завершилися місяць тому.

Софії здалося, що навіть великий жетон на засаленій жилетці незнайомця гнівно зблиснув. На ньому дівчина прочитала: ”Офіцер з безпеки”.

Чоловік протер жетон манжетом сорочки й поважно напнув груди.

Дівчина рішуче відповіла:

- Добрий день! Я шукаю чарівницю Віолу. Вона безслідно пропала з Мейолли. Але ж в Магічній Академії хоч щось можуть знати про неї. Це дуже важливо! Річ у тім, що…

- Ти сама чуєш, що верзеш? - верескнув чоловічок. - Тут тобі не довідкове бюро! Я не зобов’язаний слухати цю маячню, - пихато проскандував він і розвернувся, щоб іти геть.

Дівчина відмітила про себе, що не дивлячись на тон великого начальника, одяг у сердитого незнайомця був якийсь неохайний і занедбаний: пом’ята й аж витерта на ліктях сорочка, на жилеті виднілись плями від їжі. До того ж на обличчі була помітна неголена щетина, а з-під кашкета стирчало масне темне волосся.

Софія вирішила не здаватися:

- Зачекайте! Мені потрібно поговорити з директором! - хоробро випалила дівчина.

Офіцер з безпеки рвучко оглянувся. Його обличчя від такого нахабства аж почервоніло.

- Чи ти сама розумієш, що мелеш?!

Та Софію цим знітити йому не вдалося. Це ж був останній шанс щось дізнатися про Віолу! Вона знову промовила:

- Мені потрібно поговорити з директором. У мене є до нього особиста справа.

- Точно з глузду з’їхала, - ніби сам до себе пробурчав чоловік. - Пан ректор має безліч важливих справ і не буде витрачати час на таке нікчемне дівчисько, як ти.

Незнайомець пішов від брами.

- Тоді я хочу вступити до Академії на навчання! - не здаючись, випалила Софія.

Злюка рвучко оглянувся і тоном, сповненим зневаги, відповів: 

- Кандидати спочатку складали спеціальні іспити, потім чекали на рішення комісії. Чи ти думаєш, що сюди приймають зайд з вулиць міста?! Йди звідси, поки тебе на жабу не перетворили.

Після цих слів він стрімко пішов у напрямку будиночка біля брами. Запала тиша.

Дівчина пішла вздовж паркану, відчуваючи образу, гнів і сум’яття.

- Виходить, він вважає мене нікчемним дівчиськом! Ну і грубіян! Та він просто зверхній і неприємний тип! - обурилася знов Софія. - Ну звісно! Книга ж попереджала мене про охоронців. Я й сама розумію, що просто так ніхто мене в Магічній Академії з розкритими обіймами не очікує. Але так себе зі мною ще ніхто не поводив!

Гнів раптово підштовхнув її до рішення:

- Моя мета - справді важлива. І жоден брутальний охоронець не зможе мене зупинити! Тим паче коли я можу телепортуватися! - впевнено сказала Софія сама собі.

Дівчина заплющила очі. Миттєво, мов пересторога, промайнула в голові згадка про той неприємний погляд, який ще в Мейоллі почав її переслідувати під час телепорту. А потім… потім Софія знову відчула його на собі. Це був погляд хижака, що причаївся і нарешті побачив свою здобич. Все тіло дівчини інстинктивно здригнулося від холоду, що пішов по спині.