Глава четверта. Півострів

Човен «Мрійник» м'яко шурхнув по білому піску маленької бухти, освітленої ранковим сонцем. Дівчата, стомлені, але сповнені рішучості, вистрибнули на берег.
«Ми тут! Ми справді це зробили!» — Катя аж підстрибнула від щастя, забивши свій маленький, але важливий кілочок біля човна, позначаючи місце причалу.
Їхній прихід не порушив спокою цього дикого місця. Тут панувала неймовірна тиша, порушувана лише шелестом листя й шумом прибою.

Першим завданням, яке визначила Саша, було створення безпечного табору. Але допитливість взяла гору. Вони рушили вглиб узбережжя, яке виявилося напрочуд мальовничим.
Катя одразу ж занурилася у вивчення місцевої флори. Вона виявила дивовижні квіти, які сяяли, наче обсипані золотим пилком, та дерева з листям кольору індиго. Вона навіть знайшла кущ із ягодами, які виглядали як крихітні фіолетові ліхтарики. Вона зібрала кілька зразків у свій блокнот, роблячи детальні замальовки.
Примітка Каті: «Цей півострів — справжня ботанічна скарбниця. Рослини тут мають магічний вигляд. Треба бути дуже обережними, але й не втрачати можливість їх вивчити».
Таня не могла втриматися від дослідження навколишніх скель. Вона, мов козиця, почала підійматися по слизькому камінню. Вона хотіла швидше добратися до того маяка, що так вабив її. На одній із виступів вона знайшла слід — не людський, але й не звіриний. Це був відбиток, схожий на велику спіраль, втиснутий у тверду глину.

Коли вони повернулися до бухти, щоб облаштувати табір, раптом почули дивний звук. Це був не вітер і не птах. Це був шепіт. Здавалося, він ішов із самої землі, з підніжжя старого, покритим мохом, валуна.
«Чуєте? Хто тут?» — Таня миттєво приготувалася до оборони, взявши в руки весло. Її сміливість миттєво перетворилася на рішучість захищати подруг.
Катя злякалася, але її наукова цікавість була сильнішою. Вона підійшла ближче до валуна, прислухаючись.
«Це не слова. Це… мелодія. Мовби хтось співає уві сні», — прошепотіла вона.
Саша обережно обійшла валун і побачила вузьку щілину у скелі, ледь помітну під навислим корінням. Звідти йшов цей загадковий звук. Вона зрозуміла, що страх і необережність можуть бути небезпечними, але справжня дружба вимагає довіри.
«Ми маємо бути обережними. Але ми тут, щоб розгадати секрет цього півострова, — сказала Саша, поглянувши в очі подругам. — Таня, твоя сміливість потрібна, щоб захистити нас. Катя, твоя допитливість допоможе зрозуміти, що це. Я ж буду тримати нас разом».
Подолавши перший, інстинктивний страх перед невідомим, вони зрозуміли: цей півострів не просто безлюдний. Він таємничий. І ця таємниця чекала на них усередині цієї щілини.
Ця знахідка — ключ до подальшої пригоди!!!