Глава третя. Подорож

Як тільки «Мрійник» залишив позаду останні вогники Світлодара, тиша ночі поглинула трьох мандрівниць. Вони увійшли у Велике Море, про яке знали лише з розповідей старих рибалок. Невідомий Півострів виднівся тепер лише темною, розмитою плямою на горизонті.

Подорож одразу ж стала випробуванням.

Перші години плавання здавалися нескінченними. Весла натирали долоні, а човен повільно гойдався на хвилях. Ніч була холодна, і навіть найсміливішій Тані стало незатишно.

«Морський шлях важчий, ніж річковий», — прошепотіла вона, важко дихаючи.

Катя сиділа на носі човна, стискаючи компас. Вона відчула на собі весь тягар відповідальності за курс. Її допитливий розум, який зазвичай був її силою, тепер почав малювати найгірші сценарії. Вона згадала старі легенди про морських чудовиськ і хибні вогні.

В один момент, Катя, вдивляючись у карту, закричала:

«Компас! Він збожеволів! Північ тепер показує на захід! Ми, мабуть, потрапили у зону магнітних аномалій, про яку писав мій прадід! Ми збилися з курсу!»

Паніка миттєво охопила їх. Втома посилила страх, і вони майже готові були повернути назад.

Саша, помітивши, як паніка паралізувала її подруг, відклала весло. Вона підійшла до Каті, поклала їй руку на плече і сказала тихо, але впевнено:

«Катю, пам'ятаєш, що ти казала? Справжні відкриття починаються там, де закінчується карта. Твій компас — це твій розум, а не лише стрілка. Ми знаємо, де був Світлодар. Ми знаємо, куди треба пливти. Просто заплющ очі, відчуй вітер на обличчі і скажи, куди нам іти».

Ця щира віра подруги надала Каті сил. Вона заплющила очі. Вона згадала свої атласи й те, як вона вчила напрямок течій. Відкинувши стрілку, що збожеволіла, вона поклалася на інші знання: на рух зірок (які ненадовго проглянули з-за хмар), на відчуття вітру й шум хвиль.

«Праворуч! — рішуче скомандувала вона. — Вітер дме так, як має дути до берега. Течія нам допомагає. Ми прямуємо туди, де сходить сонце! Ми візьмемо курс не за залізом, а за серцем!»

Таня, знову відчувши прилив енергії завдяки сміливому рішенню Каті, налягла на весла з подвійною силою.

Вони пливли ще кілька годин, борючись із хвилями, але вже не з панікою. Вони почали співати стару пісню Світлодара, щоб підбадьорити одна одну.

І ось, коли їхні сили були майже вичерпані, на обрії, що повільно світлішав, з'явилася нагорода за їхню стійкість: Схід Сонця.

Золоті промені висвітлили Невідомий Півострів. Він був не просто темною плямою, а величним краєм:

Високі, порослі зеленню скелі, що піднімалися прямо з моря.

Невеликий затишний піщаний пляж, захищений від вітру.

І найголовніше — на найвищій точці, як свідок стародавніх часів, самотньо стояв старий, але цілий, Маяк. Той самий маяк, про який мріяла Таня.

«Ми зробили це! Ми дісталися!» — закричала Таня, кинувши весла від щастя.

Справжня дружба, допитливість і сміливість перемогли. Вони подолали страх і відкрили свій шлях, і Невідомий Півострів був готовий розкрити їм свої секрети.