Як все трапилось?

По вікні ковзали краплі лютневого дощу. Був вечір п'ятниці, за столом у вітальні сиділи троє чоловіків. У одного з чоловіків на правій руці виблискував золотий годинник, таке може дозволити собі лише багатий чоловік. Історія розгортається у невеликому місті Рейн, колись тут було багато відпочиваючих, забиті готелі, кіоски з солодощами та попкорном, але все змінилося. Місто зазнало руйнування, а коли новим мером призначили Ігоря, одного з тих трьох чоловіків, то місто взагалі перетворилося на якесь дивне і кримінальне місце. Підлітки у цьому місті ділилися на три групи: Перша група вступалася лише за саморозвиток, культуру та відновлення старого і доброго містечка Рейн.Друга група шукала способи створити свою власну банду і стати тим, кого будуть боятися і віддавати все, що їм закортить. Третя група шукала спосіб наживи, обдурити, вкрасти або просто зібрати грошенят і поїхати звідси. На жаль, перша група була найменшою..

-Що ж, новий місяць.. Потрібно якось себе розважити або зробити якийсь новенький проект. – сказав Ігор Проблема Ігоря була в тому, що він був мером прекрасного міста, але губив його. У нього в голові дурні плани. Він народився і жив у містечку неподалік Рейн, у десять років він дізнався про це місто. Батьки ніколи не їздили відпочивати до Рейну, бувало проїжджали лише. Ігор пообіцяв собі, що зробить усе, щоб його місто сяяло яскравіше, ніж Рейн.

-Дорогий мій, колега! - єхидно посміхаючись почав Віталій, той самий чоловік із золотим годинником. – У мене є геніальний план. Ми знайдемо вісім підлітків і відправимо їх на якусь гру.

-А який у цьому толк? - втрутився третій чоловік, його звали Петро, ​​зазвичай він з усім погоджувався, але не тому що був за одне з іншими, його історія зовсім інша.

-Як же це в чому. – Віталій насупив брови. - Якщо ви не знали, то діти у нашому місті діляться на кілька груп. Ми візьмемо їх, розмістимо камери, найкраще приховані.

-Побачимо, що з цього вийде. - гучно і радісно продовжив Ігор, ніби підловив хвилю Віталія- Зробимо шоу, розмістимо ключі, щоразу вони відчинятимуть нові двері. Цікаво, вони дійдуть до виходу всі разом чи повбивають один одного?

-А це вже називається інтрига, друже мій! За нове шоу! - піднявши келих сказав Віталій По всій кімнаті пролунав дзвін келихів, запах червоного вина розносився по всьому будинку.

-Дозвольте дізнатися, що ми робитимемо, якщо підлітки не погодяться? - Це ідея не подобалася Петру і в глибині душі він сподівався, що нічого не вийде.

-А хто ж їх питатиме. - посміхаючись закінчив діалог Ігор.

Щоранку о п'ятій годині троє підлітків виходили на прогулянку, вдихнути більш менш свіжого повітря, зазвичай у такий час не спали тільки вони. Вони іноді брали із собою пакети та прибирали сміття по дорозі, вважаючи, що чистота та порядок починається саме з них. О п'ятій ранку з гаража виїхала машина, з тонованим склом, чорного кольору і без номерів. Влітаючи в поворот і набираючи швидкість в очах водія блиснули три фігури.

-Стій! - закричали двоє хлопців, коли водій уже сідав за кермо автомобіля у якому були дві дівчини та один хлопець. Зробити щось хлопці не зуміли, машина різко зірвалася з місця, піднімаючи пил.

-Вони їх викрали, Дене! - голосно і розводячи руки вбік сказав світловолосий хлопець.

-Я не сліпий, я все бачив. - Хлопець сів на траву і відкинув убік биту. – Макс. Я давно казав тобі, що треба придумати щось і купити у дядька Йосипа травмат, зараз би по шинах їм. Так.. Хоча якась різниця.

-Велика різниця! - Вигукнув Максим. - У цьому місті викрадати когось чи щось маю право лише я.

Машина заїхала до старого, занедбаного будинку, на задньому сидінні були троє підлітків, які міцно спали.

-Так, що це тут у нас ... - Заглядаючи в салон машини із задоволенням промовив Ігор.

- Міцно сплять. -Приспав їх газом з балончика.

-Віть, а ти не переборщив?

-Ні, нічого з ними не буде, прокинуться.

-Гаразд. Потрібно їх кудись віднести.

-В ангар може?

-Так, давай туди. Я візьму ось це дівчисько, а ти пацана бери.Петро візьмеш ось цю чорненьку. - Ігоре, взяв дівчину на руки, але вона все ще міцно спала. - Говорять ти бунтарка, хоч і групі любителів порядку, я за тебе вболіватиму, сонечко.

Ангар був просторий, про всяк випадок у ньому був санвузол, мабуть, саме такий випадок.

-Петро, принеси сюди мій плед. – вказуючи на диван сказав Ігор. - Хочу щоб їй було зручно, вона мені дуже подобається. Залишилося виловити ще п'ятьох. За тією ж схемою вони викрали ще підлітків, але тримали в різних місцях.

-Чорт! Моя голова .. - підводячись з холодного бетону хлопець схопився за голову. Цього хлопця звали Микита. Він був одночасно порядний і водночас не надто порядний. Мріючи вибратися з Рейн, він познайомився з Кріс, яка пізніше познайомила його з Данилом.

-Що це в біса таке?! Де ми? - Високий хлопець став розглядати все, намагаючись зрозуміти де вони знаходяться, а Микита тим часом підібрав із холодного полу цілу пляшку води.

- Кріс! Кріс, вставай, ти не на курорті. - Микита легенько вдарив кілька разів дівчину по плечу. -Можливо, що ти вже померла. - Микита зробив маленьку паузу, відпив води та продовжив свої геніальні думки. - Або тебе перевели разом з нами на страту і тримають у холодному підвалі.

-На підвал це не схоже. Швидше за все, ми на якомусь складі. Їх у нашому місті лише два. – Данило жив у цьому місті з самого дитинства, батьків у нього не було чи були, але десь запропастились. Отже, бавлячи час із бабусею, він слухав легенди та історії про місто і знав його до міліметра. – Один на схилі біля виїзду, інший недалеко від офісу нашого улюбленого заходу – слово «Улюбленого» Данило сказав кривляючись, намагаючись тим самим наголосити, що він терпіти не може Ігоря.

-І як же ця інформація нам допоможе? Генію! - Микита плюхнувся на матрац поруч із Кріс. 
Кріс увесь час мовчала й іноді мружилася, але хлопці цього не помічали за суперечкою.

-А то .. Не знаю! -Зриваючись на крик відповів Данило. – Я хоч щось думаю. Подивися на ворота, вони забиті на сто замків, через них тобі не вийти.