Неочікуваність

7

Ранок почався із голосного стуку в двері моєї квартири та нестерпного головного болю. Напевно, третя пляшка була зайвою…

- Іду, уже іду, – голосно відповіла я на настирливий стукіт.

Хто б це міг бути? Ще й так рано…Субота ж…

Двері відчинилися зі скрипом. На порозі стояв Степан – змучений, виснажений і трохи знервований.

- Привіт, Мері у тебе? – очі його нестримно перескакували з одного предмета на інший.

- Привіт, заходь. Так, вона ночувала у мене. Я думала, що ти в курсі, – моєму здивуванню не було меж. Ніколи такого не було, щоб Мері залишила чоловіка і не повідомила йому  де знаходиться.

 Степан мовчки зайшов, зняв куртку і кивнув на спальню.

- Так, вона ще спить. Вчора у нас був гарний дівочий вечір, – відповіла я. – Проходь на кухню.

  Степан сів за стіл, а я швидко поставила чайник. Відчуваю, що розмова  буде не з легких.

- Гарна піжама, – сказав Степан, киваючи у мою сторону.

- А…Дякую. Це подарунок твоєї дружини, собі вона теж таку купила.

- Неможливо. Мері не любить блакитний, – заперечив Степан.

- Дійсно, ти гарно знаєш її смаки. Вона купила рожеву, – посміхнувшись сказала я.

Чайник уже закипів. Я налила зеленого чаю з лимоном і поставила чашку перед несподіваним гостем.

- Розповідай, що у вас трапилось.

Степан боязно глянув у сторону спальні.

- Вона буде спати ще години дві, часу у нас вдосталь.

Чоловік зробив ковток і тяжко зітхнув. Події вчорашнього вечора оживали в його свідомості.

- Кохана, поглянь, здається, що у твоєї статті про корумпованих політиків з’явилося продовження, – Степан протягував дружині смартфон.

- І справді…Шеф заборонив мені далі розвивати цю тему…

- І ти його послухала?– Степан демонстративно підняв брову.

- Ти ж мене знаєш…Ніщо не може зупинити чесного журналіста на шляху розкриття підлих вчинків верховних осіб.

- І ти це заявила своєму шефу, так?

- А треба було? Думаю, що після чергової статті, яка от-от вийде, він і сам зрозуміє, що всі його слова були марними.

- Кохана, будь обережна, все таки це брудне діло – писати про політиків та активних діячів…

Мері ніжно поцілувала чоловіка.

- Не хвилюйся, буду.

- Я замовив нам путівки на рожеве озеро, ну пам’ятаєш те, яке сподобалося тобі…

- Азовське море! Це чудово! І коли ми поїдемо? Я хочу зробити багато гарних фото! Їду саме заради фото!

- Через два тижні.

Дівчина враз змінилася на обличчі. 

- Степан, у мене саме гарячі дні на роботі. Мене ніхто не відпустить.

- Коли тебе це зупиняло? Поставиш шефові ультиматум. Він не посміє звільнити кращу співробітницю…

- Ні, ти не розумієш. Цього разу все дійсно серйозно. Я не можу.

Степан задумливо дивився на дружину, яка старанно ховала від нього свій погляд. Щось тут було не те…

- Мері, ти пам’ятаєш, що через два тижні у нас річниця.

- Через два? Невже уже жовтень?

- Мері, ми так мало часу проводимо разом. Я подумав, що саме на ці дні я зможу випросити у керівництва відпустку.

- Ти подумав! А чому ти не порадився зі мною?

- Мені навіть і не могло спасти на думку, що ти будеш проти провести наш відпочинок разом, – терпіння Степана підійшло до кінця.

- Справа не в тому, що я не хочу проводити час з тобою, а в тому, що дату ми могли б узгодити разом. Ти хвилюєшся тільки за свою роботу! – ці слова, певно, поставили крапку.

- Дякую за гарні слова про мене. Я не очікував отримати таке відношення до себе. Ти знаєш, як я ставлюся до тебе, як дорожу тобою… Якщо ти думаєш, що сваркою змусиш мене наговорити про тебе дурниць, то ти помиляєшся. Наші стосунки для мене важливіші. Робота? Мені важливіша робота? Тоді я звільнюся уже завтра! Поїздка тебе не влаштовує? Тоді хай горить вона синім вогнем! – Степан розірвав квитки на дрібні клаптики.

Степан дивився на дружину, в її очах бриніли сльози.

- Чому ти плачеш? – спокійно спитав він. – Хіба не цього ти хотіла?

Мері мовчки обійшла чоловіка і направилася до виходу з квартири. Степан проводив її фігуру доти, доки не закрилися вхідні двері. Їм потрібен був час, щоб зрозуміти, що трапилося у їхній родині.

Степан взяв куртку і швидко вибіг з квартири. Він побачив як його дружина сіла в таксі. Швидко сівши в автомобіль, він вирушив за нею – боявся, щоб не натворила чогось…Мері зупинилася біля крамниці, розмовляла з кимось по телефону. А потім зайшла у молочний магазин. Таксі чекало на дівчину весь час. Мері вийшла, тримаючи в руках якийсь згорток, сіла в таксі і автомобіль рушив. Побачивши, що Мері вийшла біля будинку кращої подруги, Степан з полегшенням видихнув. Він знає, що вона в безпеці. Автомобіль голосно загарчав і різко рушив з місця. Всю ніч Степан їздив вулицями міста і роздумував про ситуацію, в яку потрапила їхня родина. А на ранок приїхав до Лізи у пошуках своєї зниклої половинки.