Герой мого фільму?

5

- І що ти вирішила? – запитала мене Мері, сидячи на дивані і смачно вгризаючись в яблуко. – Ти підпишеш контракт?

-Не думаю, що я маю вибір. Ти ж знаєш про мої борги…

-Так…Хто б міг подумати, що навіть найуспішніша виставка не принесе достатньо коштів. Казала я тобі,  робота повинна стати твоїм хобі.

-І не нагадуй… Чому я не послухала батьків, коли вона наполягали на закінченні юридичного. Зараз сиділа б у власному офісі, перебирала б папери і горя не знала б…

-Можливо тому, що ти мріяла зовсім не про таке життя.

-Мері, як справи у вас з чоловіком? Що сказав лікар?

Подруга відклала яблуко і враз посерйознішала.

-Ненавиджу лікарні. Кажуть, що відсоток успішності дуже низький. Нам навіть  і не варто сподіватися. Лікар сказав, що завагітніти природнім шляхом для нас є майже неможливо. Потрібно, щоб трапилося диво.

Такі слова бентежили її душу. Я бачила, як переживання накладають відбиток на обличчя моєї подруги.

-А Степан? Яка була в нього реакція? Що він сказав?

Мері посміхнулась.

-Степан був дуже розлючений. Коли ми вийшли з кабінету лікаря, я думала, що він виплесне свої емоції на мене, свою лють. Але ми мовчки викликали ліфт, спустилися на перший поверх, вийшли з лікарні. А вже коли сіли в авто, він повернувся до мене і сказав: «Чудо? Допоможе тільки чудо? То я знайду його для нас, чого б це не було варте»

-Ого… В мене немає слів.

-В мене теж їх одразу не стало. Зате на душі я відчула такий спокій. Знаєш, з Степаном мені нічого боятися. Він моя опора та стіна, захист та надія. Поруч з ним навіть найболючіші моменти життя стають не такими значимими. Іноді я навіть і не розумію, звідки він черпає свої сили.

-Можливо, зі свого кохання до тебе. Справжнє почуття здатне створити диво.

Моя подруга задумливо спостерігала як за вікном починається гроза. Хмари стали темними, вітер набирав силу і от-от небо мала розірвати блискавка. Надворі гримнуло. Ми сиділи на кухні за столом і спостерігали за спробами осені розплакатися дрібним дощем. Чомусь навесні дощ здається нам життєдайною водою, благодаттю, небаченою розкішшю…А восени – невиплаканими сльозами, нестримним горем та розчаруванням. Можливо, це залежить від світосприйняття кожної людини. А можливо, від різних барв навколо нас: зелені листочки на деревах символізують життя та процвітання, а жовті та червоні – загублені надії та втрачені можливості…Як би там не було насправді, дощ стає для людини або вісником, або палачем.

Зустріч з юристами пана Одієвського пройшла чудово. Я підписала контракт і одразу отримала аванс – зможу розрахуватися за виставку, ще й залишиться певна сума на життя. Одієвський – щедрий чоловік і оцінив мої послуги на доволі високому рівні. Тепер я повинна гарно попрацювати, щоб замовнику сподобалося. Раз на тиждень я повинна звітувати перед Аластором Гремі – творцем сумок та гаманців. Саме його речі будуть прикрашені моїм дизайном. Зустріч наша пройшла у доволі теплій обстановці. Мене запросили у кабінет, пригостили смачною кавою і розпитали про бачення світу.

-Елайзо, я дуже радий з вами працювати.

-Аласторе, я думаю, що разом у нас все вийде просто чудово. Дякую, що довіряєте мені ваші творіння.

Аластор зашарівся. Йому подобалися мої слова, а мені подобалося проводити час у його компанії. Пан Гремі був невисокого зросту, русяве коротко стрижене волосся та сірі очі. Одягнений зі смаком, вміє красиво говорити та чітко висловлює свої думки. Іноді мені навіть вдавалося продовжити його речення. Аластор був симпатичний і справляв гарне враження. Але найбільше мені подобалося те, що ми були з ним на одній хвилі.

-Аласторе, чи можу я поглянути на ескізи майбутніх робіт. Таким чином, я зможу подумати над дизайном і основною темою.

-Тримай, і давай перейдемо на ти. Елайзо, ти гарний художник. І ця робота – шанс для тебе пробитися далі, ніж просто виставки у картинних галереях. Тільки уяви: на вулиці, у кафе, у парку ти зустрічатимеш жінок, які носять сумку з твоїм малюнком. Ти зможеш вийти за рамки своїх можливостей, випробувати себе.

-Я буду старатися. Мені подобається майбутнє, яке ти описав. Думаю, що саме до такого результату я і буду прагнути.

Попрощавшись, я покинула кабінет Аластора. Я йшла по коридорах і малювала в уяві перші ескізи. Повернувши ліворуч, я випадково в когось вдарилася. Всі речі, які несла я, розсипалися по паркетній підлозі. А чоловік, в якого я врізалася, стояв і дивився на мене з широко відкритими очима.

-Вибачте, я вас не помітила, – я присіла і почала швидко збирати речі. Ескізи, документи – валялися на підлозі, ключі, телефон, серветки та дзеркальце – випали з відкритої сумки.

Чоловік різко кинувся мені на допомогу. Разом ми швидко зібрали все.

-Дякую, що допомогли. І вибачте, я вас не помітила.

-Нічого страшного не трапилося, – я почула у відповідь приємний голос і підняла очі. Чоловік приємної зовнішності подавав мені ключі і щиро посміхався. – З кожним може трапитися така пригода, знаєте, ніби сюжет фільму.

Я засміялася – так просто і невимушено.

-Ну , я не впевнена, що схожа на головну героїню фільму. Може життя зовсім звичайне.

-Скажу вам по секрету: краще бути другорядним героєм, ніж головним.

-Чому?

-Другорядні герої проживають своє життя спокійніше, без отих страшних і безнадійних ситуацій, в які потрапляють головні герої. А ще, головні герої, на відміну від другорядних, не завжди знаходять своє щастя в кінці фільму.

-А ви, як я бачу, гарно розумієтеся у фільмах.

-Скоріше, у сценаріях до них. Я сценарист.

-Думаю, що тепер ви мене переконали.

-У чому? В тому, що бути другорядним персонажем краще?

-Ні, навпаки. Ви довели мені те, що у фільмі під назвою «Життя» я є головною героїнею. До зустрічі з вами я сумнівалася, а тепер…

-І що навело вас на таку думку?