Повернення

У цей момент на екрані телефону знову з'явилося повідомлення. Анна, відірвавшись від болісних спогадів про минуле, поглянула на дисплей і побачила, що таксі вже чекає під під'їздом.

Дивно, але всупереч власному страху та небажанню ворушити давно забуті спогади, вона раптом прийняла рішення. Анна вирішила поїхати до бабусі й нарешті з'ясувати, ким була загадкова постать на фотографії та яка таємниця пов'язана з тим срібним кулоном.

Швидко зібравши найнеобхідніше, дівчина зачинила двері квартири й попрямувала до виходу. Серце билося швидше, ніж зазвичай. Вона не знала, що чекає на неї попереду, але відчувала: ця поїздка змінить усе.Усівшись на заднє сидіння таксі, Анна ще раз поглянула на екран телефону. На ньому висвітилося нове повідомлення :«Якщо хочеш дізнатися правду про Марійку — поспішай. Часу майже не залишилося».

По спині пробіг холодок. Вона перечитала рядки кілька разів, але від цього моторошне відчуття лише посилилося.

Місто повільно залишалося позаду. За вікном миготіли знайомі вулиці, які поступово змінювалися полями та лісами. Небо затягували важкі сірі хмари, ніби сама природа відчувала наближення чогось недоброго.

Анна заплющила очі.

Перед нею знову постала Марійка — весела, безтурботна дівчинка з розпатланим волоссям і щирою усмішкою.Анна бачила її біля старого будинку . Як би ж вона тільки знала , що в той вечір вона бачить її востаннє . 

— Ми майже приїхали, — голос водія вирвав Анну зі спогадів.

Вона розплющила очі й завмерла.

Попереду виднілося бабусине подвір'я.

Але біля старої хвіртки стояла чиясь постать.

Висока людина в темному плащі нерухомо дивилася просто на будинок.

Саме та сама постать, яку Анна бачила на старій фотографії.

Коли Анна майже доїхала до подвір'я, постать у плащі вже зникла. Віддаючи сумку їй у руки, водій наостанок промовив:

— Іноді, щоб заспокоїти майбутнє, потрібно розворушити минуле.

Анна здивовано підняла очі.

— Що ви маєте на увазі?..

Та коли вона обернулася, щоб поставити ще одне запитання, автомобіль уже зникав за рогом вузької сільської вулиці.

Переступивши поріг бабусиного подвір'я, Анна раптом зрозуміла, що не відчуває того тепла й безтурботності, які завжди супроводжували її в дитинстві. Колись це місце здавалося найбезпечнішим куточком у світі. Тепер же повітря було ніби важчим, а знайомі дерева відкидали довгі, непривітні тіні.

Дівчина озирнулася. Старий будинок виглядав майже так само, як дванадцять років тому. Та щось у ньому змінилося. Наче сам час залишив на стінах невидимі сліди.

У дворі було напрочуд тихо.

Занадто тихо.

Навіть птахів не було чути.

Анна зробила кілька кроків до ґанку й раптом завмерла. На старій дерев'яній лавці лежав невеликий срібний предмет.

Серце пропустило удар.

Кулон.

Той самий кулон, який колись знайшла Марійка.

Той самий кулон, після появи якого життя їхньої родини змінилося назавжди.

Тремтячими пальцями Анна підняла знахідку. Метал був холодним, ніби пролежав на морозі.

І саме в цю мить двері будинку повільно відчинилися.

— Я знала, що ти повернешся, — пролунав знайомий бабусин голос.

Але в її голосі не було радості.

Лише страх.