Старий будинок на Озерній

Наступні кілька днів минули на диво спокійно.

Принаймні так здавалося.

Бабуся стала мовчазною. Вона часто поглядала у вікно, ніби когось чекала, а вечорами ретельно перевіряла, чи замкнені двері та вікна.

Одного разу Анна прокинулася серед ночі від дивного звуку. Здавалося, ніби хтось ходив подвір'ям.

Вона підвелася з ліжка й обережно визирнула у вікно.

Біля хвіртки стояла темна постать.

Людина не рухалася.

Просто стояла і дивилася на будинок.

Анна кліпнула очима, а коли подивилася знову — постаті вже не було.

Вранці вона розповіла про це бабусі.

Та зблідла.

— Наснився поганий сон, — поспішно відповіла вона. — Не думай про дурниці.

Але того ж дня Анна помітила дещо дивне.

Кулон зник.

Бабуся забрала його зі столу ще того вечора, проте тепер його не було ніде.

Коли Анна запитала про нього, бабуся лише відвернулася.

— Краще забудь про ту річ.

Увечері Марійка поводилася незвично тихо.

— Мені здається, я бачила маму, — раптом сказала вона перед сном.

Анна здивовано подивилася на сестру.

— Що ти таке кажеш?

— Біля старого будинку. Вона стояла біля вікна і кликала мене.

Анна відчула, як по шкірі пробігли мурашки.

— Марійко, мама зараз удома.

— Я знаю, — тихо відповіла дівчинка. — Але це була вона.

Наступного ранку Марійка зникла.Спочатку ніхто не хвилювався.

Бабуся вирішила, що дівчинка побігла до сусідських дітей або подалася до річки, де вони часто гралися влітку. Але минула година. Потім друга.

Марійка не поверталася.

Анна пам'ятала, як бабуся ходила подвір'ям усе швидше й швидше, стискаючи в руках стару хустинку.

— Марійко! — лунало над селом.

Вони обійшли всі знайомі місця: дитячий майданчик, старий садок, берег річки, будинки сусідів.

Нічого.

Коли сонце почало хилитися до обрію, до пошуків приєдналися майже всі мешканці села.

І саме тоді сталося дещо дивне.

Один із чоловіків знайшов сліди біля старого будинку.

Маленькі дитячі сліди вели просто до хвіртки.

Але назад уже не поверталися.

Наче Марійка зайшла всередину і більше не виходила.

— Це неможливо, — прошепотіла бабуся, побачивши їх.

Її обличчя стало білим, мов крейда.

— Що неможливо? — одразу запитала Анна.

Та бабуся не відповіла.

Тієї ж ночі Анна прокинулася від голосів.

У сусідній кімнаті хтось сперечався.

Вона тихенько підкралася до дверей.

— Ми повинні сказати їй правду, — почувся чоловічий голос.

— Ні! — різко відповіла бабуся. — Ще рано.

— Дівчинка зникла. Після всього, що сталося тоді, ти досі думаєш, що це випадковість?

Запала тиша.

— Якщо кулон повернувся, значить, він теж повернувся, — ледве чутно сказала бабуся.

У Анни перехопило подих.

Вона не розуміла, про кого йде мова.

Але вперше відчула, що зникнення Марійки пов'язане не лише зі старим будинком.

Ця історія почалася набагато раніше. Ще до їхнього народження.