Розділ 21

* Софія *
Після закінчення пар я повернулася додому.
Вдома мами ще не було. Щоб не марнувати часу я вирішила приготувати щось поїсти, але звісно перед цим переодягнулася та трішки відпочила. 
Спустившись назад до кухні я почала думати, що можна приготувати. Мій вибір зупинився на макаронах по флотське. На щастя всі інгредієнти в нас були. Знайшовши рецепт в інтернеті так, як не часто таке готую я приступила до роботи. 
Все-таки кулінарні навички в мене були просто не завжди я користувалася ними. Приблизно за пів години все було готово. Я встигла навіть на стіл накрити але мами чомусь досі не було. Мабуть сьогодні більше роботи як зазвичай - подумала я. Але щоб не дуже перейматися вирішила передзвонити до мами. 
- Алло, привіт доню ти щось хотіла? - чую втомлений голос своєї мами. 
- Привіт, та ні просто вирішила запитати коли ти прийдеш додому я тут макарони по флотське зварила ось тільки тебе не вистачає - хвалюся своєю невеличкою справою і тим самим сподіваюся підняти мамі настрій. В неї він сьогодні мабуть не дуже вдалий.
- Я точно не знаю коли приїду. Сьогодні на роботі повний завал. Максимум буду вільна через дві години. А твої макарони залюбки скуштую, як приїду.
- Гаразд, не буду заважати тобі працювати. До вечора. - прощаюся з мамою і вимикаю телефон. 
І, що мені зараз самій робити аж до вечора? 
Ну зараз я звичайно, що піду скуштую свою страву а пізніше... Навіть не знаю чим себе зайняти.
* Марк "
Приїхавши додому я весь цей час тупо лежав і дивися у стелю. Я був виснаженим і нічого не хотів. Але мій спокій порушив  дзвінок на телефон. Це була Аліна.Я не задумуючись швидко підняв слухавку.
- Привіт Марк. Ти зайнятий? Мені потрібно з тобою серйозно поговорити - її голос був дуже сумний і наляканим. І я вже здогадувався з чим це зв'язано. Мені лише одне в голові не складалося, як можна так давити на свою рідну доньку та заставляти робити те чого вона не хоче. Їй, як і мені всього лише 19 і вже в такому віці нас заставляють одружитися. Але чомусь мій батько не так на цьому зацікавлений, як батько Аліни. І мені її справді шкода. Проте я не вона і не збираюся підкорятися її батьку. Ну і Аліну кидати теж не збираюся.
- Привіт, звичайно якщо хочеш можем поговорити. Давай через 20 хв в нашому улюбленому кафе? - пропоную місце нашої зустрічі водночас починаючи збиратися.
- Добре, скоро буду - на цьому вона вимикається. Щось мені здається, що цього разу справи ще гірші. Але нічого все вирішимо.
Поки я їхав у кафе мені прийшла ну просто геніальна ідея. І чому я одразу до цього не додумався? Чесно сам навіть не знаю.
Але ще рано радіти я ж не знаю чи ця ідея сподобається Аліні. Проте буду сподіватися, що так.
Якраз за 20 хв я приїхав в кафе і вже робив собі замовлення. Аліна прийшла трохи пізніше. 
І ось ми вже разом сидимо за столиком п'ємо чай який замовили але ніхто з нас не починає розмову. 
Не втримавшись я ж все-таки першим заговорив. 
- Алін я розумію що тобі зараз страшно і що ти не хочеш виходити заміж. Повір я і сам цього не хочу і не збираюся це робити. Тобі потрібно бути більш наполегливою і сміливішою. Можливо тоді тебе твій батько почує - я стараюся якось додати її більшої підтримки щоб вона не так боялася. Аліна одна з таких людей яка не взмозі себе захистити. Вона завжди слухала свого батька і виконувала все що він їй скаже. Але так не можна. Вона не лялька якою можна гратися і я докладу всі зусилля щоб Аліна могла сама себе захистити і не боятися. 
- Я сама це розумію, але ти просто добре не знаєш мого батька. Ти думаєш я не протестувала, не говорила з батьком, не благала його. Все що можна було я зробила але все марно. Моєму батьку якось байдуже на мене, на мої почуття на вимоги. Він поставив собі за мету видати мене заміж за якогось багато хлопчика і ним виявився ти. Так, можливо мій тато хоче щоб в мене було чарівне життя де я буду купатися в грошах, не буду собі ні в чому відмовляти. Проте він як завжди забуває запитати мене чого хочу я. А знаєш чого я хочу....

Вона дивиться виснаженим та заплаканими очима. Я просто мовчав і не знав що їй сказати. Я думав що її батько не такий жорстокий егоїст якому начхати на свою доньку. Але я помилився навіть дуже...
Аліна продовжувала дивитися на мене. Вона ледь стримувала сльози і продовжила говорити.
- Я хочу бути щасливою люблячою донькою і коханою дружиною в майбутньому. Без всяких умов, наказів, досконалості. Мені не потрібні навіть ті самі гроші. Я просто хочу бути вільною і не залежати від чужої думки. Ось і все - вона важко вдихнула і опустила очі.
Мені її було дуже сильно шкода. Я Аліну знаю вже досить давно. Вона завжди була така весела, дружня, щира зі всіма, але я ніколи не помічав її такою. Я справді думав що вона завжди була така життєрадісна дівчина але це виявилася лише її маска. Вона старалася бути такою заради інших, хотіла щоб і інші були такі. Проте хто ж знав що за такою милою усмішкою ховаються сльози і біль. Я справді ніколи не бачив таку Аліну мені навіть стало соромно що я цього не помічав і не міг підтримати. Добре що зараз я з нею і допоможу її.
- Знаєш я справді не очікував почути те що ти мені розказала. Я думав твій батько гідна людина, хороший партнер і батько. Але я і ти помилилися. Але знаєш не потрібно здаватися і падати духом. 
- І що ти пропонуєш? - підводить свій погляд на мене Аліна і в її очах я бачу надію. Це ще більше мене підштовхнуло до своєї задумки.
- В мене є однин цікавий план. Сподіваюся ти погодишся.