Розділ 20

- Ні, не знаю - розгублено відповідаю. Мені здається, що зараз не час розповідати Аліні про нас з Марком. Нехай вона трохи заспокоїться. 
Але з другої сторони якщо Марк це затіяв то нехай сам все розповідає. 
- Гаразд. Я мабуть вже піду. Дякую тобі за те, що вислухала мене - встає Аліна і ще раз обіймає мене. Я думаю що їй і справді зараз не завадить відпочинок, нехай відпочине.
Коли Аліна вже пішла я зайшла назад в університет. Скоро повинна була початися пара на якій ми з Марком повинні продемонструвати свій проєкт. Ну хвилюватися мені не було потреби так, як ми зробили чудову роботу.
Коли я зайшла в потрібний кабінет всі місця майже було зайняті. Я аж здивувалася.
-Нічого собі скільки народу прийшло представляти свій проєкт, на парах стільки зазвичай немає. Я очима пройшлася по всіх студентах і помітила Марка. - Фухх добре що він вже тут. Я сіла біля нього, адже ми будемо захищати наш проект разом. За хвилин п'ять зайшов викладач і почалася пара. Усі по черзі виходили захищати свої проєкти. Ми з Марком захистили свій проєкт на відмінно. Я навіть не думала, що він такий розумний і відповідальний в цьому плані. Я була приємно вражена і водночас рада, що збулася цього завдання.
* Катерина * 
- Боже мій, я проспала, - проснувшись, кричу я на весь голос, - це катастрофа, я не так давно працюю у цій компанії, а вже запізнююся, що мені скаже директор, - повторюю говорити сама до себе паралельно одягаючись.
На годиннику була 9.52, в той час коли я о 9:00 мала бути на роботі. Швидко вибігши на вулицю і підбігаючи до зупинки я побачила, як автобус від'їжджає від неї. Сказати, що я була в розпачі нічого - не сказати. Простоявши на зупинці 10 хв і зрозумівши, що в найближчі 50 хв ніякого автобуса не буде, я хотіла подзвонити Тому, для того, щоб запитати, чи не міг він б мене відвезти на работу. Але чомусь сьогодні усе йшло проти мене, тому що мій телефон розрядився. Простоявши ще 10 хв я зрозуміла, що швидше я доїду автостопом. Я почали зупиняти автомобілі, ніхто не хотів зупинитись, до поки одна машина все ж таки зупинилася. Я підбігла ближче,  відкрила двері автомобіля і побачила його...Кирила.
* Невже справді це можливо, я не вірю, сьогодні дійсно не мій день*
- Катю? - здивовано промовив Кирило.
Не відповідаючи на запитання, я одразу закрила ж двері і побігла на зупинку подалі від автомобіля.
- Катю, куди ти? Зачекай, - він вибіг із авто і побіг за мною.
- Ви обізнались, - бурмочу я і ховаю своє обличчя.
Він взяв мене за руки вище ліктя і дивився мені в очі. 
- Як? Я не вірю своїм очам, після того, як ти втекла я нічого про тебе не чув, - говорить він не відпускаючи мої руки.
- Я втекла? Чи не ти мені спочатку покликав мене заміж, а потім запропонував мені бути у ролі твоє коханки? - говорю я вириваючись від нього і йдучи в сторону, адже мені було дуже важко дивитись в його очі, здається пройшло 18 років, а я все ж відчуваю, що до цих пір кохаю його. Але не зважаючи на це образа моя ще не зникла. І через емоції я говорила все, що не потрібно:
- Ти ж знаєш, що я не хотів того шлюбу, а хотів одружитися з тобою, - продовжує він і дивиться на мене все ж тими теплими очима, як і колись.
- Так? Якби ти хотів, то б не залишив мене одну, безпомічну, без стабільної робити ще й з дитиною на руках, - я навіть не усвідомила, що верзу.
- Що? З дитиною на руках? - на його обличчі був шок і нерозуміння всієї ситуації.
- Нічого, не зважай, це тебе не стосується, - відповіла я йому, не розуміючи для чого я взагалі з ним почала розмовляти і згадуючи  про дитину. Мій язик говорив все, що було в мене на душі.
- Як не стосуються? Якщо ти кажеш, що я нібито залишив тебе з дитиною, то виходить, що це моя дитина, а я про неї дізнаюся тільки зараз, - в його голосі було відчутно здасть і якусь частку образи. Тут його можна трохи зрозуміти але він повинен і зрозуміти мене.

- Я не маю часу з тобою розмовляти, я запізнююся на роботу, тому зникни мені з очей, - незнаю чому, але я була на нього розлючена, хоч і було за що, я всерівно відчувала, що це не правильно і він має ображатися на мене, а не я. Хоча можливо я не правильно думаю і накручую себе.
- Тоді давай я тебе відвезу на роботу і ти мені все розкажеш, - запропонував мені Кирило.
- Нічого я тобі розповідати не хочу, тому не мозоль мені очі і зникни, щоб я тебе не бачила, - на кричала я на нього.
- Чому ти стала такою? Я маю право дізнатись, що з моєю дитиною, - говорить він
- Я стала такою якою є, тому зараз я прошу залиш мене в спокої, - говорити я стала чуть м'якше, адже вже сваритись з ним не мала сили.