Розділ 15

Я взяла невеликий кусочок своєї страви і акуратно поклала в контейнер для їжі. Ще взяла банани і апельсин які теж купила сьогодні. Якби в мене не вийшла лазанья то з пустими руками всерівно не гарно йти. Перед виходом я вирішила подзвонити до мами, попередити її, що я йду провідати Максима. Я ж незнаю коли саме вона приїде додому, а ключі я забираю з собою. Довго сидіти в Максима я теж не планую максимум годинку посиджу і піду додому.
Спочатку мама не брала трубки. Це мене насторожило. Що якщо з нею щось сталося ? Може вона просто виключила звук і не бачить, що я до неї телефон? Тим більше там є Том тому сподіваюся, що все гаразд.
Дім Максима був неподалік від нашого 5 хв ходьби і я вже на місці. Спочатку я постукала в двері, але ніхто не відчиняв потім я подзвонила в дзвінок і знов ноль реакція. Я думала, що Максима немає вдома і вже хотіла йти, як в останній момент він відчинив двері.
- Софія ? Що ти тут робиш в такий час - запитально дивиться він на мене сонним поглядом. Мабуть я його розбудила. 
- Я прийшла тебе навідати. Моя мама з Томом поїхали в кафе і Том сказав що ти хворий і, щоб тобі не було тут скучно я вирішила навідатися до тебе. Звичайно, що якщо ти не проти - пояснюю йому і всміхаюся. Щось мені підказує, що Максим зараз не дуже радий мене бачити. Але його вираз на обличчі потеплішав. Хоч щось радує. Бо я вже думала він і справді готовий мене вигнати звідси. Хоча я сумніваюся, щоб він так вчинив .
- Ясно. Ну проходь - робитб 2 кроки назад і пропускає мене в дім. Тут я ще ніразу не була. Їхній будинок чимось схожий на наш, але мабуть трішки більший. Поки я все розглядала Максим провів мене на кухню. 
Кухня в них була невелика, стіл з кріслами, тумбочка , раковина, плита і кухонний. Принципі все, що потрібно мати вони мають.
- Будеш чай - пропонує мені Максим і дуже дивно дивиться на мене. Раніше я не помічала таких його поглядів. Я постаралася не звертати на це увагу. 
- Так - відповідаю і стараюся не дивитися на нього. Максим зовні красивий хлопець нічого не маю проти, але я вважаю його лише другом. 
Раптом я згадую що прийшла не з пустими руками.
- Точно я ледь не забула. Я була сьогодні готувала лазанью і вирішила тобі принести. Надіюся ти її любиш? - знижую свій тон на тихіший і починаю діставати все зі сумки - і ще фрукти взяла.
- Ого , дякую тобі. І за фрукти і за лазянью. Ти прямо вгадала з нею я її просто обожнюю - радісно вигукує Максим і йде за тарілкою. Я ж цьому дуже зраділа. Бо якщо Максим не любив ту лазанью рахуйте дурно я несла її. Але тут прокатило. 
Пізніше ми з ним просто базікали про все на світі. Спочатку мені здалося, що Макс не хворий, а потім як зачав кашляти то вже пізніше я переконалася, що він точно захворів.
Сиділи ми до 21:00. Подивившись на годину я сказала, що мені вже час. Макс пішов разом зі мною, щоб повести мене.
- Дякую, що на відала мене я навіть не очікував, що ти прийдеш - мені від його слів стало дуже приємно. Що я аж почервоніла. І мабуть він це помітив. 
- Ну все мені вже час зустрінемся вже коли одужуєш - я протягла йому руку на прощання. Але він вирішив попрощатися зовсім по іншому...

Макс підійшов ще ближче і поцілував мене в щоку. А я навіть слова не могла видавити з себе не то, що відійти. Про те швидко отямившись я відійшла на зад. Максим все ще стояв на місці очікуючи, що я на це відповів. А я що ...? Я нічого .... Стояла і витріщалася на нього. Таке відчуття ніби він мене не в щоку поцілував, а одружитися запропонував. Моя реакція була просто грандіозна. Сама і незнаю чому так зреагувала. Тут ж нема нічого такого страшного. Люди інколи цілують в щоку на прощання. Це не є дуже погано. Але мені якось ніяково і не зручно після такого. Я Максима не так довго знаю, щоб так прощатися.  Ці всі думки крутилися в мене в голові, як ураган. Я все таки, спокійно попрощалася з Максимом і, як пуля вибігла на вулицю. Там мені стало набагато легше.
Незнаю, що то було але мені здається Максим це не просто так зробив. Його не зрозуміти. То він спочатку наромально зі мною спілкується потім ігнорує і не говорить майже, питається постійно про Марка, тут вже цілує на прощання. Мені це все виглядає дуже і дуже дивно. Я йшла додому міркуючи про це. Мій мозок скоро лопне від такого. 
На цьому мої вечірні пригоди не закінчилися. Підійшовши до свого будинку я побачила чорний автомобіль, а коло нього стояв Марк... Одна його присутність пробуджує мої хвилювання. І чому я так завжди реагую? Поняття не маю.
Я вже здогадалася навіщо він сюди приїхав. Це було дуже очевидно. І ще звідки він знає мій адрес ? - мої думки мене завжди дивували. 
Підійшовши трохи ближче Марк теж мене помітив і зробив декілька кроків до мене.
По моїй шкірі пройшлися сироти, як тільки він опинився коло мене. 
- Привіт Софійка - дивиться на мене і всміхається. Софійка серйозно ? Мене останній раз так мама називала коли мені було 7 років. Але Марк мабуть забув, що мені вже давно не 7 рочків. Це не те що він мене образив цим. Просто не люблю коли мене так називають, я вже давно не мала дитина.
- Не називай мене так - грубо відповідаю, щоб добре зрозумів. Адже до нього спокійно ніколи не доходить. Я навіть забула привітатися.
- Добре , добре, а то ще покусаєш мене - жартома глузує з мене. Ці його шуточки мені ніколи не подобалися і не подобаються.
- Ти що тут забув в таку годину - не маючи ніякого бажання з ним панькатися переходжу до головного питання. Тим самим даючи йому зрозуміти, що я немаю часу на всяку нісенітницю.
- Хотів тебе побачити - продовжує він усміхатися і оглядає мене з голови до ніг неначе перший раз бачить. Це мені не сподобалося. 
- Так годі жартувати свої дурнуваті шуточки давай говори нащо приїхав - сьогодні я вирішила побути трішки суворою. Хоча на початку коли його побачила почала хвилюватися.
- Ну добре більше не буду жартувати -  його посмішка, яка сяяла на його обличчі враз зникала і він посерйознішав.
-Нуууу - тягну я і косо дивлюся на його вже серйозне лице.
- Я приїхав по поводу моєї пропозиції , сподіваюся ти її ще не забула ? 
Ага, як таке забудеш. Не кожного дня мені таке пропонують. Тим більше я незнаю чи на таке погоджуся. 
- Ні нажаль, не забула - різко відповідаю йому. Від його кристально погляду я вже не така впевнена, як була.
- Значить прийдеться тобі нагадати - заглядає прямо в мою душу і знову криво усміхається. 
- Не потрібно
- Ну якщо не потрібно то ти згідна чи ні - обережно запитує і чекає на мою відповідь.
Я незнала що мені робити. В мене всі думки заплуталися. Погоджуватися чи ні? З одної сторони я не хочу грати в його ігри і бути його дівчиною, а з другої, я хочу допомогти Аліні. Мабуть я зроблю помилку, якщо погоджуся на це безглуздя, проте це набагато краще ніж видавати заміж бідолашну дівчину за не коханого тим більше в такому віці. Ніколи не розуміла таких людей особливо батьків, які готові використати свою дитину за для своїх чи інших інтересів. Це жорстоко. 
2 хвилини, а може і більше я просто стояла і дивилася в одну сторону роздумуючи пропозицію Марка. Він весь цей час уважно спостерігав за мною.