Розділ 8

- В Італії я мала хлопця на ім'я Антоніо. Ми з ним зустрічалися більше одного року. Також в мене були дві найближчі подруги, але, як потім виявилося лише одна . Це Каміла і Емілі . Так от, одного разу нас з Антоніо запросили на вечірку, але я відмовилася так, як погано себе почувала там ще повинні були бути Каміла та Емілі. Вони всі поїхали на вечірку, а я залишилася вдома і приблизно через пів години Емілі кидає мені фотографію там де Каміла цілується з моїм хлопцем. Я очам своїм не могла повірити. Як вона могла так зі мною вчити. Каміла і Емілі знали, як я любила Антоніо і він теж це знав. Але скористався цим. Я точно незнаю чи вони це робили раніше, але це вже немало ніякого сенсу. Тоді я почала дзвонити ,писати  їм обом але ніхто не відповідав. Лише через 15 хв Антоніо пише що ми розтаємося. І це мене добило , я була в той момент такою злою ,що не розуміла, що роблю. Я ще раз зателефонувала Емілі і сказала, щоб вона під'їхала до одного з клубу. Я теж тоді вже була в дорозі.
Потім ми з нею пішли розважатися , вона була проти цього, але вдіяти нічого не могла. Потім Каміла мені скинула ще одну фотографію де вони з Антоніо разом. І я вирішила відімстити...їм обом. Оглядаючи весь клуб я побачила тебе і вирішила розігнати свою злість . І поцілувала тебе ..... От і вся історія . Сподіваюся ти радий . А мені вже час йти - Марк весь цей час уважно слухав мене і старався навіть зрозуміти . Мені було не приємно згадувати це ,але коли я йому все розповіла мені аж легше стало. Чомусь мені вже було байдуже на все це . Я навіть не показувала свій сум. Хоча його вже давно , як нема.
Я вже хотіла вставати з-за столу і йти на вихід , як Марк схопив мене за руку. 
-  Мені тебе справді шкода , і я радий що ти мені все розповіла ... І тепер моя черга розповісти тобі свою таємницю пам'ятаєш ? - я аж здивувалася від його поведінки. В Італії він був зовсім інший. Після нашого поцілунку тоді він себе поводив огидно , чіплявся , дразнив і не давав спокою. Через це я його і не з любила . Але зараз його не наче підмінили . Хоч я добре його незнаю, але моє вражежя про нього вже склалося .
- Так пам'ятаю , я думала що ти просто пожартував - відповідаю я і знову сідаю на своє місце .
- Я свої обіцянки вмію дотримувати. Але я хотів ,щоб ми з тобою поїхали в трохи інше місце - пропонує він . Що він знову задумав? Неможна це тут розповісти ? 
Але мені знову стало дуже цікаво і не могла втриматися
- Ну гаразд поїхали - погодилася я. До нас підійшов офіціант і Марк розрахувалися за каву. Надворі навіть потеплішало хоча була лише всього 4 година дня. Цілу дорогу ми майже не розмовляли. Приблизно за 20хв ми були на місці.
Я навіть спочатку не звернула уваги куди саме ми приїхали. Це було озеро місце де Марк повинен був розповісти свій секрет. Чому саме це місце він вибрав я незнала. Хоча мені тут дуже сподобалося . Озеро було не велике , чисте , навкрги були високі та зелені дерева . Тут було дуже спокійно. Це найкраще місце де можна побути на самоті або просто відпочити від всього . Я навіть незнала, що воно тут знаходиться. Марк помітив моє захоплення і усміхнувся.
- Правда це чарівне місце - запитує і дивиться вже в сторону озера.
-Ага - коротко відповідають. 
- Це моє таємне місце . Коли мені сумно чи важко я завжди сюди приїжджаю. Про це місце знає ще мій найкращий друг і ти. Я надіюся ти нікому не розповів про мою схованку.
- Звісно , що ні,  це просто ідеальне місце де  можна просто про все забути і відпочити - додаю я і переводжу погляд на Марка.
- Давай спустимся нижче там є качеля тоді я тобі вже все спокійно розповім - говорить він та  прямує до невеликої стежки, яка веде внзиз.
Я акуратно спустилася ближче до озера. Тут було ще красивіше . Неподалік стояла велика гойдалка . Я ж одразу побігла до неї та зручно вмостилася . Марк сів поруч. Декілька хвилин ми просто мовчали і насолоджувалися співом пташок.
* Марк *
Я сидів і незнав з чого мені почати. В мене було багато таємниць , які навіть мої найближчі друзі не знали . Але чомусь я відчував що саме Софії їх можна довірити.
- Ну, що ж в мене є багато секретів і я навіть незнаю який саме тобі розповісти .
Софія раптом обертається в мою сторону і дивиться . Найбільше мені подобається її голубі очі і, як вона дивиться ними її усмішка та коли вона усміхається . На це я можу дивлюся вічно.
- Ну, що ти мені будеш розповідати? - запитує Софія
- Давай я тобі розповім про мою маму? - про це я ні з ким не говорив, навіть мій найкращий друг цього не знав
- Добре, - відповіла Софія, - я уважно тебе слухаю
- Насправді, з дитинства я живу сам з батьком, його звати Святослав, мама нас покинула коли мені було 3 роки, я тоді дуже сильно переживав цю втрату, таке відчуття, що на мене рухнув цілий світ.
- А твій батько допомагав тобі? - розпитує вона.
- Батько? Ха-ха-ха, ні звичайно, він весь час займався тільки своїм бізнесом, а на мене йому було на чхати. Він наймав мені різних нянь та репиторів, щоб вони займалися моїм вихованням, але тато не розумів, що мені не вистачає батьківської любові і опіки.
- Я... Я незнала, що в тебе було таке дитинство і мені дійсно жаль, насправді у мене теж... - Софія не встигла сказати, як здалеку було чути чиїсь голос.
*Софія*
Як тільки я обернулася для того, щоб подивитися, хто це, я побачила Аліну. Що вона тут забула? Вона одразу підбігла до нас і привіталася з Марком 
- Марк, може познайомиш нас? - дивлячись на мене запитує вона
- Це, це Софія вона навчається з нами в групі, - каже він показуючи на мене, - а це Аліна вона також вчиться з нами в групі, але ти її напевно не бачила, бо вона лиш сьогодні приїхала.
- Ні, я бачила її, коли вона приїжджала до університету, але на парах тебе чомусь не було, - говорю я 
- А так так, згадала, я тебе також бачила, на парах мене не було, тому що я мала занести деякі документи декану, якщо ти розумієш про що я, - вона щиро до мене посміхнулася.
Можливо я помилилася в тому, що вона така, як всі і Ліза була права. В ту мить я подивилася на годиник, і одразу піднеслася з гойдалки. Була 18:00, а я обіцяла мамі, що приберу і щось приготую до її приїзду і ми в вечері відмітимо, те, що її прийняли на роботу.
- Що? Що сталося? - запитує Марк 
- Мені треба додому, - відповідаю я
- Тоді давай я тебе відвезу
- А Аліна? Ти її залишиш одну? - запитую я
- Нічого, я ще прогуляюся, а тобі якщо потрібно то їдьте, - сказала вона мило усміхаючись
- От і вирішили, давай ходи до машини, - сказав Марк, взявши, мене за руку