Розділ 7

Після закінчення всіх пар, а це було біля другої години, я поверталася автобусом додому. Протягом всієї дороги я вагалася, чи можливо краще не йти на зустріч з Марком, адже я не хотіла, щоб він вважав це як побачення, а потім все розказав іншим.  Все ж таки вирішила піти, тому що і так сказала Лізі, що все їй розкажу, ну і самій було цікаво, що він в мене, хоче.
Коли я прийшла додому, одразу ж пішла збиратися на зустріч із Марком, але до мене подзвонила Ліза, вона хотіла допомогти вибрати, що мені одіти.
- Ну я думаю тобі краще одягнути плаття, - радить вона
- Яке плаття? Ти з глузду з'їхала, я планувала піти в спортивному костюмі, це ж просто зустріч, - відповідала я
- Софіє, ну яка просто зустріч, я кажу одягни якесь  платтячко, - наполягає Ліза
- Ні, в мене тільки міні плаття з великим декольте, у ньому я точно нікуди не піду, - заперечую 
- А що в тебе є ще, окрім костюму?
- Ну, я ще маю спідничку і блузку, перевертаючи свою шафу говорю їй
- О, це підходить, одягайся і швиденько йди, в тебе всього пів години, - сказавши це вона поклала трубку
Я оділася, нафарбувалася і пішла на вулицю чекати його, тому що уявлення немала про яке саме він кафе говорив, найближче коло мого дому чи університету? Через хвилин п'ять Марк під'їхав на своїй машині, я сіла і ми поїхали в кафе. Протягом дороги він запитував мене як у мене справи, що сьогодні робила, ніби він сам незнає, що цілий день була в університеті.
- А, як у тебе день пройшов, - з сарказмом запитую я
- Все добре, от везу дівчину на побачення, - говорить не дивлячись мені в очі
- Що? В сенсі на побачення? Ти ж казав просто зустрітися? - дивлюся на нього 
- Ну, зустрітися я мав на увазі побачення, ти ж навіть так оділася ніби на побачення збиралась, - говорить і поглядає на мій вигляд
- Нормально я одіта, але ні на яке побачення я йти не збираюся, зупиняй машину і я йду додому, - я була зла. Що він собі там понапридумував.
- Куди тебе висадити? На пів дорозі? Щоб ти потім додому не добралася, а я за тебе переживав, - спокійно відповідає він 
- Що? Що? Мені не почулося? Ти сказав переживатимеш? - здивувалася я, - відколи я тебе знаю ти ніколи ні за кого не переживав, в тобі добротою навіть не пахне
- Ти просто мене погано знаєш, - говорить він і зупиняє машину біля кафе, що поблизу університету.
Марк виходить перший і відчиняє мені двері. Ти диви який джентльмен.  
Ми зайшли в кафе . Тут було доволі мало людей , тому було тихо та спокійно . Я вибрала столик коло вікна і до нас одразу ж підійшов офіціант . 
-  Доброго дня. Щось бажаєте ? - ввічливо запитує молодий хлопець .
- Нам будь ласка поки що дві чашки кави - відповідає за нас двох Марк. Я й не проти попити зараз теплої кави . Я розглядала кафе середини . Воно було дуже красиво і незвичайно оформлене.  Поки я все розглядала Марк все цей час уважно спостерігав за мною. І я це помітила .
- Що ? - запитую, і теж дивлюся на нього .
- Нічого , що не можна вже навіть дивитися на тебе - сарказмом відповідає він і злегка усміхається.
- Так довго неможна , особливо тобі  - відповідаю теж сарказмом.
- А я всерівно буду дивитися - На це вже я нічого не відповіла просто відвела погляд.
За 5 хв офіціант приніс нам каву . 
- Ну .... Так чого ти мене сюди покликав . Я так багато часу тут з тобою сидіти не збираюся.
- Хотів з тобою дещо обговорити - говорить він і відсуває свою чашку. 
- Що саме ? - ту мені вже стало цікаво . Я вже навіть здогадувалася про що саме він зараз почне говорити .
- Той випадок в клубі це випадковість чи .... - мої думки справдилися , я так і знала що він це запитає.
- Так це випадковість - говорю спокійним тоном.
- Ну якщо це так мені цікаво чому саме ти мене тоді поцілувала перед всіма ? - запитує не зводячи з мене погляду . Я старалася робити спокійний вигляд , що мене той випадок не задів, але це чомусь погано получилося . Я скривилася і незнала що йому сказати. І я одного не розумію чому це його так бентежить ну поцілувала я його тоді бо на це була вагома причина. Він з такими дівчатами чуть не кожний день цілується ,але чомусь саме до мене причіпився.
- Ну це вже я тобі нажаль не розповів це особисте - не придумавши нічого кращого я знову почала пити свою каву.
- Цікаво, що тоді могло статися такого, що ти наважилася зробити це - все ще роздумує він і хоче витягнути з мене відповідь. Мабуть це його мучить. Нажаль,  я нікому не розповідаю про такі події. І сумніваюсь, що саме йому розповім.
- Це вже не твоє діло 
- Чому це , що боїшся мені довіритися ?
- Звісно , я ж незнаю що від тебе можна очікувати - звичайно я йому не довіряю , знаю я таких, як він.
- Хочеш я теж поділюся з тобою однією таємницею про, яку ніхто не знає - пропонує він. 
- Ні - швидко і чітко відповідаю 
- Чому? - питає 
- Бо я не хочу - Чесно кажучи мені вже це набридло. Але тікати я не збираюся , хочу його ще по дратувати цим.
- Ну добре . Тоді наша з тобою фотографія розлетиться по всьому університеті - з усмішкою промовив він і показує мені фотографію ,яку хтось зробив в клубі тоді. 
- Що ? Звідки вона в тебе ? - дивлюся на фотографію величезними очима. Блін що ж робити ? Я нехочу щоб цю фотографію бачив весь університету це буде такий сором . Марк просто дивився і усміхався. От гнида!  Заспокоївшись в середині і зробивши більш серйозніше лице я сказала :
- Значить, щоб цю фотографію ніхто не побачив ти хочеш щоб я тобі все розповіла Так ? - ще раз повторюю всю ситуацію . 
- Так а, якщо відмовишся , то тоді......Сама  знаєш, що буде - говорить він і тримає все ще переді мною ту фотографію . 
Шантажувати мене задумав , ну нічого колись і я так зроблю з ним. Але я і справді не хотіла, щоб та фотографія розлетілася по університету ,тим більше я не хочу щоб мене загризли його фанатки. Не маючи іншого вибору я почала розповідати......