Глава.9

Еліс виринула зі сну, задихаючись. Першим ділом дівчина схопилася за горло. Серце калатало так, ніби воно хотіло вирватися з грудної клітки. Кожен подих давався їй важко, немов дівчина все ще боролася за повітря в тому жахливому місці. Спроба вгамувати тремтіння в руках була марною. Холодний піт стікав по спині, через це піжама прилипла до неї. Озирнувшись, Еліс намагалася зрозуміти, де вона зараз знаходиться, але, кімната здавалася чужою, спотвореною тінями, які виглядали як продовження кошмару. Реальність була настільки ж страшною, як і в її сні. Почуття жаху від цього сну нікуди не поділося. Дівчина намагалася заспокоїтися, але кожен шурхіт, кожна тінь змушували її здригатися. Скрип дощок за дверима був їй знайомий, але в той момент він звучав як кроки з того темного, вкритого пітьмою, міста. У пам'яті все ще стояв той жахливий запах, який вона ніколи тепер не забуде, навіть якщо і захоче. Тільки зараз, коли морок почав розсіюватися, немов туман, Еліс зрозуміла, що сонячне світло, яке пробивалося з-за щільних штор, підказувало, що вже настав довгоочікуваний ранок. Дівчина дивилася на вікно, а в той же час по щоках котилися сльози. Пережитий страх давав про себе знати.
- Це був лише кошмар. Ілюзія. Тільки мені вирішувати: піддатися їй чи чинити опір, - промовила Еліс і зробила глибокі вдихи і видихи. Тепер вона була спокійнішою, ніж відразу після пробудження. - Я вибираю чинити опір.

Вона, намацавши капці, встала з ліжка і потягнулася, а потім, так заразливо і довго позіхала. Ноги привели її до трельяжу і довго вдивляючись у власне відображення, дівчина посміхнулася, а потім перевела свій погляд на шию. Слідів удушення не було, а це ще більше заспокоювало, підтверджуючи, що це витівка її підсвідомості.

- Все, перед сном більше не читаю. Насниться ж таке...- дівчина, побачивши у відображенні знайдене вчора дзеркало, обернулася і це змусило її задуматися. 

Після декількох хвилин роздумів, Еліс взяла телефон. Зібравшись з думками, вона набрала той номер, який зараз їй був необхідний як вода рибі. Спочатку були сумніви, чи варто розповідати людині, яка знаходиться в іншому місті та зайнята своїми справами, розповідати про вчорашню знахідку і про свої здогадки і переживання. Але, палець вже натискав на кнопку дзвінка. Пролунали довгі гудки, а потім почувся голос... рідний, як завжди ласкавий і ніжний. 

- Алло, Еліс?

Дівчина хотіла відповісти, але слова, ніби застигли в горлі, а сльози знову зрадницьки підступали до очей. Хотілося чомусь розплакатися, але Еліс вміло взяла себе в руки і бадьоро, ніби нічого не сталося, почала з того, для чого власне і дзвонила.

- Еві, як ти? Давно тебе не чула.

- Добре... тільки зараз шоста ранку. А ти в такий час ще спиш, тебе з ліжка не стягнеш, - виникла невелика пауза, а потім дівчина продовжила, точно, ніби прочитавши думки співрозмовниці. - Еліс, викладай, що там у тебе сталося?

- Розповісти все по телефону не вийде. Але, якщо коротко, то мені здається, що я потроху божеволію...

У телефоні почулося легке, тихе хіхікання Еві, яка точно не сприймала слова Еліс серйозно.
- Еліс, ти жартуєш? Я зараз перебуваю в іншому місті, ділю кімнату з двома людьми, у яких є ще й свої потреби. Вчуся на адвоката, де потрібно запам'ятати всі ці закони, другий курс вже пішов. Пишу конспекти вночі і завдання теж роблю вночі. Я думаю, що гірше, ніж у мене, у тебе бути не може...

- Може, - промовила Еліс і знову замовкла, прислухаючись до реакції Еві.

- Здивуй мене.

- Гаразд, спробую вкластися в одну телефонну розмову. Слухай уважно.

Еліс розповіла дівчині все, що вже встигла розповісти подрузі минулого вечора. Не пропустила жодної деталі, немов, завчений вірш, що відскакує від зубів, з кожною секундою вражав Еві, навіть якщо вона мовчала під час розповіді. Коли Еліс закінчила, дівчина ще секунд десять нічого не говорила, перетравлюючи почуте. 

- Якось так. Про сон я тобі розповім, коли приїдеш.

- Я навіть не знаю, що сказати... Давно у тебе це відбувається? -  Еліс тільки могла здогадуватися, з яким обличчя промовила Еві ці слова. 

- З того моменту, як я відкопала дзеркало, в буквальному сенсі цього слова. Я тут якраз згадала, що рік тому, ти розповідала мені про те, що ходила на курси з ангелології та демонології...

- Так, я пам'ятаю. Ти ж не розповіла мамі?

- Ні, тітка Вівіан досі не знає про це, як і дядько Едгар.

- Дякую тобі за це, адже я пам'ятаю, як їх виводило з себе, коли я заводила про це розмову.

- Еві, я ж не просто так підняла цю тему. Ти можеш приїхати? Будь ласка, мені дуже потрібні твої знання і... ти. Я не хочу зайвий раз турбувати тітку Вівіан, у неї і своїх справ вистачає, а ти якраз зможеш відпочити на тиждень від навчання. Що скажеш?

Настала тиша і довге очікування відповіді. Еліс хотіла вже поквапити дівчину, проте в той же час, вона і не хотіла тиснути на неї.

– Тобто, ти все-таки не до кінця впевнена, що божеволієш. Тепер, думаєш, що тут вже можуть бути замішані ангели з демонами. Цікаво, чи не знаходиш?

- Знаю, звучить шалено. Але, якщо чесно, то я перебираю всі варіанти. Ну, то що ти вирішила? 

- Приваблива пропозиція. Що ж, візьму академічну відпустку... на тиждень.

Еліс відчула радість і хотіла вже закричати на всю кімнату: "Ура!", але в цю ж секунду за шторою почувся шум, дівчина повільно підійшла до вікна і відсунула щільну штору. На підвіконня, немов тінь, викувана з самої ночі, приземлився ворон. Його вугільно-чорне оперення з синім відливом було абсолютно чорним на тлі ясного неба. Птах був масивним, з гострим, потужним дзьобом і здавався не стільки птахом, скільки втіленням стародавньої таємниці. Озираючись по сторонах своїми чорними очима, він зробив крок до скла і глухо постукав по ньому. Тиша в кімнаті стала настільки гучною, що здавалося, ніби чутно биття власного серця.

- Еліс? - прошепотіла Еві. - Ти тут? Я чую, як ти дихаєш....

- Так-так, я тут. До мене просто ворон вирішив завітати. І так на мене ще дивиться... підозріло.