7 Розділ. ДВЕРІ, ЩО ЗНИКАЮТЬ О ПІВНОЧІ

По кінчиках вологого волосся, що прилипло до шиї, по тілу повільно стікала вода. Від мокрих пасом долинав аромат шампуню, до складу якого входили натуральні інгредієнти, такі як пишні півонії з їхнім ніжним і солодким запахом, а також інші, не менш приємні квіти. Тіло огортав легкий аромат винограду, немов на шкірі залишився слід від стиглих ягід, насичений і солодкий. Воно буквально скрипіло від чистоти, бо дівчина відчайдушно хотіла змити з себе ауру кладовища. Особливо ретельно вона терла такі місця, як спина й ноги, а в голові знову запанував порядок, і думки, що тяжіли на Еліс, більше не порушували її спокій. У якийсь момент пальці дівчини торкнулися невеликої мітки на шиї. Еліс на мить нахмурилася, обмацуючи почервоніння, але одразу ж відмахнулася від нав’язливої думки. Вона була впевнена, що це просто укус комара, який, завдяки щасливому збігу обставин, нарешті перестав свербіти й більше не відволікав її своїм дратівливим печінням. Перед тим як вийти з ванної кімнати, дівчина зупинилася біля дзеркала з вбудованим підсвічуванням, яке висіло біля дверей. Еліс сперлася руками на краї раковини й поглянула на власне відображення так уважно, ніби намагалася щось у ньому знайти. Вдивляючись так пильно, немов поліцейський, який боїться пропустити важливий доказ на місці злочину. В одну мить у вухах задзвеніло, а потім свистом пронісся оксамитовий, але до жаху страшний і серйозний голос Деніела: «Тобі треба прокинутися. Прокинься!». Від цих слів дівчина здригнулася, ніби її вдарило струмом. Еліс жваво озирнулася навколо, щоб точно знати, що вона все ще перебуває у ванній кімнаті й її оточує не вода, як уві сні, а стіни та меблі.
— Здається, мені тепер уже точно час спати, — дівчина легенько поплескала прохолодними долонями по щоках, намагаючись прийти до тями й зосередитися хоча б для того, щоб дійти до ліжка, де на неї чекав пухнастий улюбленець Фелікс.
— Деніел... — дівчина роздратовано пирхнула. — Боже, він навіть уві сні мене знайде. Гаразд, якби не він, то я б зараз валялася у ванній, як мертвий карась. А тіло знайшли б лише вранці. Зате чиста, — Еліс миттєво скривилася від своїх думок. — Жах, що за нісенітниці я несу?
Вийшовши з ванної, Еліс акуратно зачинила двері. Зовні було тихо, світло на кухні вже не горіло; дівчина зробила висновок, що тітка Вівіан уже давно пішла до спальні до чоловіка, бо сильно втомилася й не стала чекати, коли Еліс зволить вийти. Перш ніж іти до своєї кімнати, дівчина завітала на кухню, щоб заварити чай, після якого наставало розслаблення, і сон навалювався ще швидше. Її вибір припав на чорний чай із бергамотом. Взявши гарячу чашку, Еліс попрямувала до себе нагору. Піднімаючись сходами, вона не переставала позіхати. Її рот широко відкривався, немов втягуючи повітря в легені, а потім із тихим зітханням повертався у звичне положення. Еліс обережно поставила чашку, яка за кілька хвилин сильно нагрілася, і плюхнулася на ліжко, зарившись обличчям у подушку. Біля другої подушки лежав кіт, який уже занурився в глибокий сон і зрідка смикав лапками. Майже занурившись у сон, дівчина раптом згадала про дзеркало, що стояло біля письмового столу, де вона залишила його востаннє.
— Цікаво, хто його сховав? Навіщо? А найголовніше — скільки воно коштує? — Еліс неохоче відірвалася від ліжка й взяла в руки ноутбук, який ховався в тумбочці.
В інтернеті дівчина просиділа досить довго, встигнувши до дна випити чай і кілька разів подрімати. Її пошуки не увінчалися успіхом: не вдалося знайти нічого схожого на це дзеркало, як і придумати пояснення тому, хто закопав його глибоко під землею, вибравши при цьому найзанедбанішу могилу. У таких випадках будь-яка розсудлива людина приділила б більше уваги сну, але не Еліс. Вона взяла в руки телефон і, набравши потрібний номер, натиснула кнопку виклику. Людина, якій дівчина наполегливо дзвонила, ніяк не хотіла відповідати. 

— Ну ж бо, відповіси мені...
На восьмий раз, після кількох гудків, з того боку пролунав сонний голос.
— Еліс, щось... щось сталося? — пролунало позіхання. — Навіщо ти мені дзвониш о..., — найімовірніше, в цей момент подруга подивилася на годинник, — другій годині ночі? О Боже... ти когось вбила? Деніела? Так, я знаю про горище. Керол сказала, я зустріла її біля виходу зі школи, коли йшла додому. Ти там таке влаштувала...
— Так... але він мене справді довів до сказу. Постійно тягається за мною, як тінь. Гаразд. Слухай, Софі, вибач мені, будь ласка, що дзвоню так пізно. Але мені дуже потрібна твоя думка. Прямо зараз.
Еліс протерла свої смарагдові очі, які вже злипалися від втоми.
— Питай, — Софі знову заразливо позіхнула. — Але знай, що ти змусила мене прокинутися, витягнувши зі сну, де я сиджу на побаченні з дуже чарівним хлопцем.
— По-перше, де ти була, коли я напала на Деніела?
— Емм, ну я була в їдальні. Я ж тобі казала, що зголодніла, і це був останній урок. Ти ж мені сама сказала, що не чекатимеш на мене і підеш додому. 
— Точно... Я й забула. Тоді наступне питання, — Еліс замовкла.
— Та кажи вже, — цікавості Софі не було меж. Через це вона була трохи роздратована: їй хотілося якнайшвидше дізнатися, що ж хоче розповісти її подруга.
— Ну, наприклад: якби у тебе було дзеркало, навіщо б ти його закопала в землю?
Тепер настала черга Софі мовчати у відповідь. Це запитання, м’яко кажучи, збило її з пантелику. Вона очікувала почути що завгодно, але точно не це.
— Зачекай, а навіщо мені взагалі його закопувати? Чому б не продати?
— Ось тому я тебе й питаю.
Навіть якщо Еліс і не бачила зараз подругу на власні очі, вона точно знала, що та зараз сидить на ліжку з задумливим виразом обличчя й крутить пальцем біля скроні.
— Еліс, судячи з твого дивного запитання, ти щось приховуєш. Тож давай розповідай і не смій ухилятися від відповіді.
— Гаразд, а ти пообіцяй тримати язик за зубами, — Еліс уже дуже хотіла спати, очі зрадницьки злипалися, їй не хотілося затримувати Софі й себе, тому вона не стала брехати чи недомовляти й вирішила викласти правду на блюдечку, як вона є.
— Що, навіть Джеремі не розповідати? — Софі трохи здивувалася, але вирішила не тиснути на Еліс.
— Розповім йому при зустрічі, можливо, завтра, якщо він з’явиться в школі.
Прочистивши горло, Еліс почала розповідати про свій насичений вечір. Як і збиралася, вона нічого не приховала. Дівчина повністю довіряла своїй подрузі, як і Софі їй. Вони були немов сестри, розлучені колись давно в дитинстві. Вони легко вгадували бажання й настрої одна одної, ніби були знайомі в усіх минулих життях. Поки Еліс говорила, Софі мовчала, лише зрідка задаючи питання. Однак про один епізод Еліс все ж вирішила промовчати. Вона не сказала ні слова про ту дивну мить у ванній, коли владний голос Деніела буквально вирвав її з в’язкої непритомності. У ту мить, коли свідомість уже готова була остаточно розчинитися у воді, перед її очима промайнуло щось незрозуміле. У тісному просторі ванної кімнати, прямо над її обличчям, на частку секунди з’явилася щільна, синьо-чорна тінь, яка повністю перекрила світло ламп. Вона була настільки близько, що Еліс, здавалося, відчула рух холодного повітря на своїй шкірі. Дівчина стиснула телефон трохи міцніше, придушуючи тремтіння. Вона була абсолютно впевнена: їй це просто здалося. Мозок, змучений кладовищенським холодом і нестачею кисню під водою, послужливо підкинув лякаючий образ, сплевши його з пари та відблисків на кахлі. «Це просто втома, — повторювала вона собі, зводивши внутрішню стіну проти цього спогаду. — Галюцинація, породжена страхом, не більше». Видати Софі таку подробицю означало б зізнатися у власному божевіллі, тому цю моторошну таємницю вона вирішила залишити замкненою глибоко всередині.
— Як думаєш, навіщо він показав тобі, де знаходиться дзеркало? — запитала Софі, коли Еліс закінчила розповідь.