Глава.7

По кінчиках вологого волосся, що прилипло до шиї, по тілу повільно стікала вода.  Від мокрих пасм доносився запах шампуню, у складі якого були натуральні інгредієнти, такі як багаті та пишні, з ніжним та солодким ароматом півонії, а також інші не менш приємні квіти.  Тіло огортав легкий аромат винограду, наче на шкірі залишився слід від стиглих ягід, насичений і солодкий.  Тіло буквально рипіло від чистоти, бо дівчина відчайдушно хотіла змити з себе ауру цвинтаря.  Особливо воно піддавалося тертю в таких місцях, як спина і ноги, а в голові знову утворився порядок і думки, що тяжіли Еліс, більше не порушували її спокій.  Перед тим, як залишити ванну кімнату, дівчина зупинилася поруч із дзеркалом з вбудованим у нього підсвічуванням, яке висіла біля дверей.  Еліс сперлася руками об краї раковини і глянула у власне відображення так уважно, ніби намагалася щось у ньому знайти.  Вдивляючись так сильно, як поліцейський, який думає, що він міг упустити важливі докази на місці злочину.  В одну мить, у вухах задзвеніло, а потім, зі свистом пронісся оксамитовий, але до страшно страшний і серйозний голос Деніела: «Тобі треба прокинутися.  Прокинься!».  Від цих слів дівчина сіпнулася, наче її щойно, вдарило струмом. Еліс жваво озирнулася на всі боки, щоб точно знати, що вона все ще знаходиться у ванній кімнаті і оточує її не вода, як уві сні, а стіни та меблі.

– Здається, мені тепер уже точно, час спати, - дівчина легенько поплескала прохолодними руками по щоках, намагаючись привести себе до тями і зосередитися, хоча б для того, щоб дійти до ліжка, де на неї чекатиме пухнастий улюбленець Фелікс.

– Деніел... – дівчина роздратовано пирхнула. –Господи, цей ідіот, навіть, уві сні мене знайде.  Гаразд, якби не він, то я зараз валялася б у ванній, як мертвий карась. А тіло знайшли б тільки вранці. Зате чиста, – Еліс миттєво скривилася від своїх думок.  – Жах, що за марення я несу?

Залишивши ванну, Еліс акуратно зачинила двері.  Зовні було тихо і світло на кухні більше не горіло, дівчина зробила висновок, що тітка Вівіан вже давно вирушила в спальню до чоловіка, тому що сильно втомилася і не стала чекати, коли Еліс зволить вийти.  Перед тим, як йти до своєї кімнати, дівчина вирушила на кухню, щоб зробити чай, після якого наставало розслаблення і сон накочував ще швидше.  Її вибір упав на чорний чай із бергамотом.  Взявши гарячу чашку, Еліс вирушила до себе нагору.  Ідучи сходами, вона ніяк не переставала позіхати.  Її рот широко відкривався, наче витягаючи повітря в легені, а потім з тихим зітханням повертався у звичайне становище.  Еліс обережно опустила чашку, яка за кілька хвилин дуже сильно нагрілася і плюхнулася на ліжко, уткнувшись обличчям у подушку. Біля другої подушки знаходився кіт, який уже провалився в глибокий сон і зрідка посмикував лапками.  Майже занурившись у сон, дівчина раптом згадала за дзеркало, що стояло біля письмового столу, де вона залишила його востаннє.

– Цікаво, хто його закопав? Навіщо? А саме головне, скільки воно коштує?  – Еліс неохоче відірвалася від ліжка і взяла до рук ноутбук, який ховався в тумбочці.

В інтернеті дівчина просиділа досить довго, встигнувши випити повністю чай і подрімати кілька разів.  Її пошуки не мали успіху, знайти щось схоже на це дзеркало, не придумати пояснення тому, хто закопав його глибоко під землею, вибравши при цьому найзанедбанішу могилу.  У таких випадках будь-яка розсудлива людина приділила б більшу увагу сну, але не Еліс.  Вона взяла в руки телефон і, набравши потрібний номер, клацнула на кнопку зателефонувати. Людина, якій дівчина настирливо дзвонила, ніяк не хотіла відповідати.

–  Давай же, відповіси мені..

На восьмий раз, після кількох гудків, на той стороні пролунав сонний голос.

– Еліс, щось...щось трапилося? – пролунало позіхання. – Навіщо, ти мені дзвониш об... одинадцятій годині вечора? О, Господи..ти когось вбила? Деніела?

– Що? Та нікого я не вбивала. І Деніела також. Поки що. Слухай, Софі, вибач мене будь ласка, що дзвоню так пізно. Але, мені дуже потрібна твоя думка. Прямо зараз.

Еліс протерла свої зелені очі, які вже злипалися від втоми.

– Запитуй, – Софі, знов, заразливо позіхнула.

– Тут таке питання... – Еліс замовкла.

– Та кажи вже, – цікавості Софі не було меж. Від цього вона була трохи роздратована. Їй хотілося швидше дізнатися, що ж хоче їй розповісти її подруга. 

– Ну, наприклад: якщо б у тебе було дзеркало, навіщо б ти його закопала в землю? 

Тепер, настала черга Софі мовчати у відповідь. Це питання, м'яко кажучи, збило її з пантелику. Вона чекала почути будь що, але точно не це. 

– Стривай, а навіщо мені взагалі закопувати його? 

– Тому, я тебе і питаю. 

Навіть, якщо Еліс і не бачила зараз свою подругу на власні очі, вона точно знала, що та зараз сидить на ліжку із задумливим виразом обличчя і крутить пальцем біля скроні.

– Еліс, судячи з твого не зовсім розумного питання, ти щось приховуєш. Так що, давай розповідай і не надумай ухилятися від відповіді. 

– Гаразд, а ти пообіцяй тримати язик за зубами, – Еліс хотіла вже дуже сильно спати, очі зрадницьки злипалися, їй не хотілося затримувати Софі і себе, тому вона не стала брехати або недомовляти і вирішила викласти правду на блюдечку як воно є.

– Що, навіть і Джеремі не розказувати? – Софі трохи здивувалася, але вирішила не тиснути на Еліс. 

– Розкажу йому під час зустрічі, можливо завтра. 

Прочистивши горло, Еліс приступила розповідати про свій насичений вечір. Як і збиралася, вона не промовчала ні про що. Дівчина повністю довіряла своїй подрузі, як і Софі їй. Вони були немов сестри, розлученні колись давно в дитинстві. Вони легко вгадували бажання та настрої одна одної, наче були знайомі усі минулі життя. Поки Еліс говорила, Софі мовчала, лише зрідка запитуючи. 

– Як гадаєш, навіщо, він показав тобі де знаходиться дзеркало? – спитала Софі, коли Еліс закінчила розказувати. 

– Якщо чесно, то я не знаю. Хто він взагалі такий? Звідки взявся?