Глава.2

Увечері, школа не нагадувала ту, що була вдень. Двері кабінетів скрипіли, як склепи. У класах був повний морок, тільки місячне світло з вікон освітлювало парти. Горище знаходилось на четвертому поверсі, тобто на останньому. Кожне зітхання Еліс, віддавалося луною, яка відскакувала від стін, наче м'яч і поверталося до неї. Кожні кроки Деніела сходами, дедалі, більше насторожували дівчину.
– Ти це зробив? – Еліс здригнулася і жваво
розвернулася до Деніела. Їй почулося, ніби,  як хтось пробіг і вдарився об перила на сходах.
– Так, – зупинившись і з глибоким зітханням промовив він. – Я вдарився ліктем, тобі від цього стало спокійніше?                                                                            Еліс роздратовано закотила  очі. 
Коли вони прийшли на горище, то все навколо було завалено сміттям та порожніми пляшками. Також, на підлозі виднілися недопалки та попіл.

– Нагадай мені, коли була ця вечірка? – Еліс, уявила скільки часу буде витрачено на прибирання і глибоко зітхнула, штовхнувши ногою папірець біля неї. 

– У 2009.
– Тоді, чим раніше ми почнемо, тим швидше закінчимо.
– Згоден. Слухай, ти такі розумні речі кажеш, я і не думав, що ти на це здатна, – проговорив із сарказмом Деніел, дивлячись на реакцію Еліс, яка не змусила себе довго чекати. 

– Зроби ласку, заткнися. І щоб за час збирання сміття, я тебе не чула. Бо, якщо ти мене розлютиш, то опинишся в одному з цих пакетів, – Еліс стояла перед Деніелом дивлячись йому прямо в очі і посміхалась, тримаючи в одній руці чорний пакет, а в іншій скляну пляшку з відколотим дном з-під алкогольного напою "Tracy".

– Добре, тільки поклади пляшку. 

Дівчина демонстративно кинула її в пакет та продовжила прибирати, через кілька секунд до неї приєднався Деніел. Потім, вони стали один одному заважати і вирішили розподілити між собою, хто і що буде прибирати. Домовилися про те, що Еліс складатиме порожні пляшки та скло, як вона сама цього захотіла. А Деніел, візьме на себе недопалки та всякі папірці. Однак, побачивши, як дівчина з необережності порізалася об скло, хлопець запропонував змінитись. Еліс була не проти. Далі, вони продовжили прибирання мовчки, не вимовляючи жодного слова. На вершині старої дерев'яної шафи, що стояла біля лівої стіни і була зроблена з берези, знаходилася невеликого розміру коробка. Відразу її навіть і не помітиш. І ось підмітаючи сміття, Еліс, випадково зачепила шафу і коробка впала. Дівчина підняла її з підлоги, коробка була легка, ніби в ній нічого не було. Сівши на підлогу, Еліс, обережно розкрила її та була здивована змістом. У коробці знаходилася невелика карта на старому вицвілому папері, трохи пом'ятому і в чомусь забрудненому. Деніел, помітивши, що Еліс чимось захоплена, точно ж не палець свій роздивляється, вирішив підійти до неї. 

– Що ти робиш? – сказав хлопець, тримаючи в руках вже великий і набитий, майже до країв, пакет зі сміттям. 

– Та ось, знайшла дещо, – Еліс простягнула йому карту. Деніел скептично взяв папірець у руки і при уважному її вивченні, насупився. 

– На ній намальовано цвинтар, якраз неподалік нашої школи, – дівчина задумливо подивилася нагору. – Цікаво, що там на ньому? 

–  Тут була вечірка, напевно, це якийсь жарт. Не знав, що ти віриш у таке, – Деніел посміявся, віддав Еліс карту і продовжив прибирання. 

– А раптом, це не чийсь дурний жарт. Давай з'їздимо?

– Ні, це шалено, – його голос був такий різкий, ніби, він знав, що станеться щось неприємне. 

– Гаразд, тоді не буду тебе змушувати. Просто піду сама. 

Еліс встала з підлоги, обтрусилася від бруду на підлозі та запиленої коробки. Поправила своє волосся і попрямувала до дверей. 

– Ти куди зібралася? – Деніел загородив проріз дверей своєю рукою.

– Туди, куди ти не хочеш, а тепер, прибери свою кінцівку з мого шляху. 

Еліс дивилася йому прямо в очі, намагаючись знайти в них хоч щось. 

– Гаразд, я піду з тобою. Тільки, потім, ми повернемось і закінчимо тут. 

– А що таке, боїшся за мене? 

Посмішка на обличчі Еліс, мимоволі ширшала. Деніел нічого не відповів, але дівчина побачила, як напружилися його м'язи на шиї. Він узяв ліхтарик і попрямував униз, трохи зачепивши плечем дівчину. Деніел був збентежений, адже, він і справді за неї боявся, але цього не показував.