Глава.1.

Весна - чудова пора року. Весна - це ясне блакитне небо і білі пухнасті хмари, що пливуть по ньому, та яких підганяє веселий вітерець. Весна - це ранні квіти: проліски, фіалки, нарциси, кульбаби, молода зелена трава. Дерева по стовбурах, яких з новою силою тече цілюща волога, що дарує силу набряклим брунькам.   Це тепло в повітрі, яке відчуваєш шкірою, це яскраве сонячне проміння, що пробуджує все навколо, це неповторні ніжні аромати природи. Але, дещо, все ж таки залишається незмінним у будь-яку пору року...
– Ти ж псих! – Еліс роздратуванно розмахувала руками.
– Псих? Так...Ти здається права, адже я й справді псих. Деніел схопив відро з водою, що стояло на підлозі, яке залишила прибиральниця і вилив на дівчину.                  – Ах ти... – Еліс стояла мокра, зі злим поглядом, який пронизував Деніела, – ну що ж, тоді я теж психопатка.
Еліс кинулася на Деніела і вони повалилися на підлогу. З першого та другого поверху збіглися решта учнів і почали знімати цю бійню на камери телефонів.
– Що тут відбувається? – пролунав грубий голос директора з натовпу, наче грім серед ясного неба. Усі раптом замовкли і розступилися. Директор повільно підійшов до Еліс та Деніела, які, як дві гусениці, перекочувалися на підлозі з боку в бік. Двома руками містер Дерейк зміг розняти старшокласників, які не хотіли примирення. У кабінеті містера Дерейка, куди він відвів двох старшокласників, панувала напружена атмосфера.  
– Значить так, у покарання ви сьогодні йдете на шкільне горище.  Воно у нас велике і сміття там багато, ще з минулої вечірки. Може, хоч так, ви нарешті порозумієтеся.
Еліс і Деніел мовчки сиділи в кабінеті директора та дивилися злісними поглядами. Напруга була така, що можна було смажити бекон.
– Я не згодна, тому що перебувати в його компанії –  це вже мука. Можете виключити мене зі школи, але я не піду з ним на горище!                                                                 – А мене пристреліть і ці муки закінчаться раніше.  – Деніел намагався не дивитись на дівчину, бо відчував її пропалюючий погляд зелених очей, або навіть можна сказати, вбивчий. Її фірмовий. 
– Ви обидва підете! Це зрозуміло?                               Містер Дерейк був настільки злий, що в руках він зламав олівець, а від його крику заклало вуха.                 – Так... – похмуро відповіли ці обидва невгамовні старшокласники.
Після школи, на обличчі дівчини не було жодної іншої емоції, окрім похмурого виразу обличчя. Еліс, сидячи за кухонним столом, зробленим із темного дуба, роздратовано цвіркала ногами об підлогу.  Тітка Вівіан готувала, щось дуже смачне в духовці і цей запах просто розлетівся кухнею. Готуючи,  жінка пританцьовувала та співала пісню Sabrina "Boys". 
– Еліс, чому ти така сумна? Навіть, комар, якщо його прибити буде і те веселіше.
Тітка Вівіан голосно і заразливо засміялася від власного жарту. 
– Містер Дерейк, відправив сьогодні ввечері мене та Деніела на шкільне горище.
– Чому? Стоп, не так спитала. Знову? – жінка трохи посміхнулася.                                                                         Тітка Вівіан сіла за стіл навпроти Еліс і поставила лікті на поверхню, підперши долонями обличчя. Еліс нічого не відповіла, але позитивно кивнула головою. 
– Пам'ятаю, - тітка Вівіан спираючись на спинку стільця, почала розповідати історію зі свого шкільного життя,   – мене теж у покарання, якось відправили з одним хлопчиком на це горище. 
– І що ж було далі?  – Еліс раптом стало цікаво і її обличчя трохи подобрішало. 
– Він став твоїм дядьком, – тітка Вівіан розсміялася так, що мало не впала зі стільця.                                         – Сподіваюся, у мене так не вийде.                                 Еліс зітхнула і подивилася кудись у далечінь.                   – Гаразд, відставити смуток. Зараз, буде жульєн з куркою та грибами. Між іншим, твій улюблений, – жінка поклала більший шматочок на тарілку дівчини, зроблену з порцеляни, яка мала гарний малюнок. 
– Хоч це мене тішить, – вперше за цей час Еліс посміхнулася.                                                                         Після вечері, коли сонце вже починало ховатися за обрієм, дівчина піднялася сходами на другий поверх, прямуючи до своєї кімнати. Вона зібрала невелику сумку та захопила з собою ліхтарик. У призначений час (про те, як Еліс та Деніел домовлялися, де зустрінуться, можна написати окрему історію і вона була б схожа на зустріч короля та королеви з різних королівств), Еліс вже вийшла з дому і чекала Деніела на сходах біля вхідних дверей будинку, спостерігаючи за заходом сонця. Легкий вітер шелестів листям на деревах і хитав траву, було так тихо і спокійно, але через декілька хвилин, вдалині, почувся звук мотора спортбайка і гуркіт коліс дорогою. За мить, Деніел, опинився поряд із будинком Еліс, зупинившись на гладкому асфальті, який при поїздці на різних транспортах, навіть не відчувався. Деніел був одягнений у темну куртку з білими рукавами, темні джинси, чорний шолом і такий же за кольором залізний кінь. Його зовнішній вигляд, повністю втілював образ поганого та крутого хлопця. А від нього самого, віяло парфумом. Хлопець, мав такий вигляд, ніби, вже вдягнув на себе образ переможця. Але, переможця чого?                                                                         – Не знала, що в тебе є спортбайк, - Еліс, з цікавістю оглянула його з усіх боків, а потім перевела погляд на Деніела, який дивився час на своєму наручному годиннику.                                                                                     – Ти багато про мене не знаєш,  – Деніел, простяг Еліс шолом, такий же темний, як і ніч, – а тобі, поки що й не треба. Сідай давай.                                                                   Дівчина сіла на сидіння, яке було більш вузьке та високе, ніж у звичайних мотоциклів, обхопивши хлопця за живіт. Після цього, хлопець натиснув на газ, і вони рушили з місця. Швидкість була невелика, тому, поки вони їхали, Еліс, дивилася на всі боки крізь шолом. Захід сонця був дуже красивий, помаранчеве небо і фіолетові хвари, дивовижно поєднувалися в одне ціле, створюючи картину написану найвідомішим у світі художником, а саме природою. Дівчині, так хотілося зафіксувати цей момент на телефон. Але, через невелику незручність, довелося докладно його запам'ятовувати, щоб можна було ще багато разів насолоджуватися, цим дивовижним заходом сонця.   За п'ятнадцять хвилин, спортбайк зупинився вже біля воріт самої школи. Стемніло швидко, і на вулицях увімкнулися ліхтарі, біля яких кружляли метелики.         – Ну, як тобі поїздка?  – Деніел зняв зі своєї голови шолом і подивився на всі боки.                                               – Було супер, але не лести собі, – сказала Еліс, також знімаючи з голови шолом.                                                       – І не збирався. - Деніел, хитро посміхнувшись, примружив очі. Його волосся кольору вороного крила, трохи електризувалося, він зачухав їх недбало назад, лише одне тоненьке пасмо звисало. Еліс дістала зі своєї сумки ліхтарик і увімкнула його перед входом до школи.