Таємниця Мавританського стилю

Одного разу трьом друзям стали сниться однакові таємничі сни, в них явно був якийсь натяк. Їм снилася стара будівля і безліч арок в ньому. Сни стали часто повторюватися на початку березня, тоді друзі розповіли один одному про дивні сни. Вони розповіли, що їм сниться як вони ходять по старовинній будівлі і чують відлуння: чийсь чоловічий голос волає про допомогу. Троє друзів вирішили поки не говорити своїй подрузі, думаючи що вони самі повинні в цьому розібратися. Микола, Веніамін і Стас почали розпитувати своїх рідних описуючи будівлю зі снів. Їм здавалося що ця будівля в східному стилі, так як в ньому є безліч арок.

– Моя бабуся сказала, що це скоріше за все садиба Курисів. Сказав Микола.

– Мені теж саме сказали. Сказали одночасно Стас і Веніамін.

І раптом на хвилину вони поринули в мовчання дивлячись один на одного. Як раптом Стас перервав тишу:

 – Нам потрібно туди піти і все з'ясувати, не знаю як ви, але мені цей сон вже набридає.

 – Мені теж багато чого набридає, але з твоїми поспішними рішеннями ми потрапимо в якусь халепу. сказав Микола

– Мама сказала, що це недалеко від нашого села. Зараз ця будівля віддана аграрному технікуму. Сказав Веніамін.

– Може ми раніше її проходили, тому вона нам сниться. Замислившись, сказав Стас.

– Але тоді чому вона сниться нам трьом. Тут же відповів Микола.

У цей вечір хлопці всеж-таки зважилися дізнатися правду. Їм було моторошно, але їх явно тягло щось потойбічне і вони про це здогадувались. Троє друзів взяли з собою ранці, трохи їжі, води і сказавши рідним, що йдуть в гості до своєї подруги,  Ганни, вирушили в дорогу.

– Я взяв мапу. Сказав Веніамін.

– Ти молодець! А якого року мапа? Запитав Стас.

– Яка різниця якого року мапа, це ж не календар. Відповів на запитання Микола в той час, як Веніамін почав шукати якого ж року його мапа. Веніамін полюбляв спиричатись серед всіх своїх друзів, але не дивлячись на це був дуже добрим хлопцем. Між подругою Ганною та Веніаміном завжди була гонка, хто краще. Веніамін добре запам'ятовував дати, але у нього була проблема зв'язати події між собою, в цьому він завжди плутався на відміну від подруги Ганни.

– Ось, я знайшов. Ця мапа 1989 року. Сказав Веніамін.

– А зараз у нас 1990, можеш її викинути, вона погана. Відповів Стас.

– Гей, себе викинь, не чув, що Микола сказав.

І поки ці двоє бурчали, як дві старенькі бабусі, Микола вже їх перегнав. Микола був найвідповідальнішим серед своїх друзів, але в навчанні він на жаль не відзначався. Але зате знав як помирити вічно суперечливих,  Веніаміна зі Стасом і Ганною. Хоча Стас і не любив сперечатися, він завжди чіплявся до слів і починався безлад. Саме через це, вони вирішили не брати Ганну, найсерйознішу серед них. А то їх пригода перетворилося б на лекцію: так робити не можна і чому ви поводити себе як діти малі. Була дев'ята година ночі, як вони наблизилися до садиби Курисів і в них трьох перехопило подих. Над ними височів палац з якоїсь східної казки. Було видно кілька веж, неймовірні маленькі і великі стрілчасті віконця та квіткове різьблення над ними. Будь-який потрапивший сюди чекатиме, що ось-ось з'явиться султан зі своєю свитою. Ця садиба Курисів була виконана в мавританському стилі, сформованому спочатку у іспанських і сицилійських арабів в 7-8 століттях про що свідчило неймовірна велика кількість арок і цей пишний облік немов з арабсько-перської казки тисяча і одна ніч. Але на жаль хлопці не все могли споглядати, під час Жовтневої революції та Другої світової війни ця будівля сильно постраждала. Як шкода що пам'ятники архітектури довгий час залишаються забутими і тільки таємничий сон може привести нас до них. Хлопці почули голоси і сховалися за кущами, працівники аграрного технікуму щось обговорювали в той час як інші переносили коробки в будівлю. Хлопцям довелося почекати майже дві години, як тільки голоса стихли і працівники розійшлися, вони забігли у відкриту арочну дверь. Великий довгий коридор тягнувся по всій будівлі, іноді переміщаючи в відсторонені кімнати з лабіринтами. Але туди заходити було немислимо моторошно. Коли вони йшли по коридору деякі двері починали раптово відчинятися і зачинятися. Ручки інших дверей крутилися так, ніби з внутрішньої сторони хтось відчайдушно намагається вибратися.

– Це вони. Почулося відлуння, яке наповнювало весь будинок пронизливим холодом.

– Нужбо, погляньте у сад. Тихий голос пролунав, і відчинилися двері попереду.

Хлопці не знали що робити, вони хотіли втекти, але і хотіли йти вперед, їм треба дізнатися, чому це місце вони бачили уві сні. Явно хтось потребує допомоги і кличе їх скрізь сни. Вони підбігли до дверей, вона була величезною, за нею вони побачили гарний, але тьмяний сад. Ніби щось висмоктало з цієї раніше соковитою листви й травички всі соки і це "щось" був безжалістний хозяїн, час.

– Скільки ж часу пройшло тут? Задав питання Микола.

І раптом хлопці побачили у вікні людей з високими зачісками, явно це були люди з 18 століття. Хлопці спустилися по сходах у сад і сховалися за ними. Йшли троє людей, вони вийшли за двері саду, їх тіла ніби ширяли над старовинною плиткою. Двоє вели третього, який йшов попереду. Його руки були в кайданах. Хлопці виглядали і бачили як ці троє людей вже спускаються вниз до саду. Вони спустилися з останньої сходинки і встали на близько до міста, де ховалися хлопці. І тоді Стас підняв голову вище і глянув на обличчя арештованого, раптово ця людина-привид почала йому підморгувати, натякаючи, щоб він йому допоміг. Стас звернув увагу інших хлопців на заарештованого. Всі були здивовані і на мить оторопіли. Як раптом двоє ззаду людей пильно подивилися на хлопців.