Розділ 11

  Зоя стояла на галявині біля води, в вдалині був інший берег.
—Тобі, ще рано на ту сторону. — пролунав голос.
  Вона обернулася й побачила дівчину божественної вроди, струнка, біле волосся спадало нижче пояса, а в сірих очах світилася багатовікова мудрість. Дівчина посміхалася до Зої дуже ніжно.
—Що це за місце? Рай? — спитала вона.
—Ні, не рай. Ти потрапила сюди, тому що стоїш на роздоржжі між життям і смертю. І, тобі вирішувати: чи йти на ту сторону?
—Ви, сказали, що мені туди рано. — повторила її слова Зоя.
—Це правда. Та деякі не зважають на це і йдуть туди. В деякій мірі розумію їх, шкода, що приймають таке рішення. У когось життя коротке, хтось перериває його, хтось до глубоккої старості доживає. Знаю, ти сумніваєшся, — продовжувала загадкова дівчина. — але ти не винна в смерті цих дівчат. Знаю, що ти хочеш сказати. Джек він один з тих людей, хто піде по головам і зітре цей світ, у нього до тебе почуття і він би пішов на все, аби ти була з ним. Навіть, якби не було почуттів все одно пішов цим шляхом. Чому? Що не так? Любляча, щаслива родина, друзі та йому цього всього було мало... Він уміло ховав свої почуття, якби добре, ти не розплутувала таємниці, ти б не могла розгадати його думки. 
—А дівчата?
—Їм, двом долею було написано прожити коротке життя. Вони б загинули б в аварії, або ще щось стало причиною смерті, якби не Джек. Тобі не треба йти туди. Є ті, кому, ти дорога, хто тебе любить і чекає коли прокинешся.
—А... що буде з ним?
—Ми, його заберемо. — серйозно сказала дівчина.
—Людей з темною душею, ви збираєтесь самі? — спитала Зоя.
—Так... Тобі, пора вже вертатися, ти тут довго...