Розділ 8

  Зоя була наче в тумані, коли вийшла з лікарні. В голові лунали слова Белли:"Джек Форджер... Йому потрібна конкретна дівчина..."
  Вона не вірила, що за цим усім жахом стоїть її друг дитинства. Чому він пішов цим шляхом? На це питання не мала відповіді. Зоя скинула обрізаний запис Джинні (вона обрізала кінець розповіді Белли) й написала, що їде до дому.
   Ближче до вечора Зоя вимкнула телефон, сіла в машину і поїхала у поле, (за містом) залишила машину не далеко від пагорба й рушла до нього, це була лабораторія, зайшла... удар і в очах потемніло.
    Прийшовши до тями зрозуміла, що зв'язана. 
—Знав, що ти прийдеш одразу як все дізнаєшся. Чому сама? — прозвучав голос над нею. 
—Хотіла поговорити з тобою на самоті, та бачу розмови не буде. — блиснула очима Зоя. 
—Чому ж не буде? Давай поговоримо. — Джек нахилився ближче. 
—І чому, ти це зробив? 
—Так захотів, мені спобалося дивитися, як вони пручалися і благали відпустити, тож щоб ніколи не забути їх взяв на пам'ять їхні дрібнички. Хахха. Бідолашні, навіть не підозрювали, що життя обірветься.
—Навіщо?
—А це слушне питання, що ж дам тобі відповідь.— він зловив її погляд. —Полюбив тебе. Пам' ятаєш моє зізнання, але ти сказала, що я для тебе просто друг і брат. Знаєш, як було боляче? Я вирішив, що ти ні з ким не будеш! Смерть цих невинних дівчат принесла полегшення моїй душі. — закінчив він. 
—Божевільний! Ти, що бог, щоб вирішувати кого вбити, або кому з ким бути? Тим паче я ні з ким не зустрічаюся! — випалила Зоя. 
—Це зараз так, та згодом, ти з кимось будеш, когось полюбиш. Я краще вб'ю тебе, ніж побачу з тобою іншого чоловіка! —блиснувши очима сказав Джек. 
—Та це не любов, це одержимість. Кохання чисте й світле почуття, а ти не здатен на таке. Зачипила твоє его бо відмовила! Ось що тебе збісило! — сказала очевидне. — Як же так, що такого чоловіка відшили? Це ж такий удар! 
–Навіть так, то що? Мені ніхто не завадить! — Джек встав, дістав пістолет, прицілився. —Шкода, що твоє життя обірветься у двадцять один рік. Прощавай, спи спокійно моє кохання. 
   Зоя дивилася прямо йому в очі, майже розв'язала мотузку, вона зупинить його не дивлячись ні на що. Джек зарядив пістолет, звільнившись Зоя кинулась на нього. Джек ухилився від удару, відбіг у бік, і поки вона не реагувала вистрілив. 
    Біль у грудях. Зоя впала до долу. 
—Ти, програв, — прошепотіла тихо.— вони вже тут. Навіть якщо це кінець для мене, я буду останньою у кого, ти забрав життя! 
—Зоє! — пролунав повний розпачу голос. Останнє, що вона почула, перед тим як впасти у темну прірву.