Розділ 2

 —Ти приніс документи? Це,які? — спитав капітан

 —Прийшли із столиці, щоб ми ознайомились. 

 —Давай сюди. — капітан ознайомивсяився з документами. — О так це про нашого детектива. Ленгстон Зоя Олександрівна двадцять один рік, а вона молода та дуже кмітлива. Розкрила кілька дуже заплутаних злочинів у столиці, що ж може вона зможе розібратися у цій справі, бо минуло три тижні, а ми так нічого не знайшли. Сем, підготуй кабінет. 

   Через кілька днів Зоя вже була на місці та знайомилась з капітаном. 

 —Містер Джексон, приємно познайомитись. — сказала дівчина. 

 —Взаємно міс Ленгстон. —потиснув їйруку капітан.

   Грей Джексон капітан та детектив місцевого відділу поліції Арки. Йому двадцять п'ять років, у нього світле волосся, карі очі та трішки суворі риси обличчя, високий, могутня тілесна статура. І зараз він не міг відвести погляд від Зої. Що ж казати? Дівчина дуже гарна. 

 —Що ж тоді перейдемо до справи? — перервала мовчанку Зоя. 

 —А так, — отямився Грей — дозвольте, я проведу, вас до вашого кабінету? 

 —Так, звичайно. — відповіла дівчина. —Дякую. 

 —Ви, ознайомились зі справою? — запитав капітан, поки прямували до кабінету. 

 —В основному, але треба провести детальніше вивчення. 

 —Добре, Сем, принеси будь ласка справу Еллі Ройл  до кабінету міс Ленгстон. — сказав Джексон Сему. 

 —Так, капітан! — відповів хлопець та пішов до архіву. 

 —Заходьте, ми прийшли. — сказав Грей. 

 —Дякую. — сказала Зоя. 

   Кабінет світлий та дуже затишний. Великий стіл із зручним шкіряним кріслом, шафа, тумба, на якій стоять квіти та книжкова полиця. 

 —Як тут гарно! —сказала дівчина із захопленням. —Дякую. 

 —Так не має за що. — почервонів Джексон. — Сідайте. 

 —Дякую, ви також сідайте. — відповіла Зоя. 

   Вони сіли та чекали Сема. 

 —А Сем новачок так? — запитала Зоя. 

 —Так, проходить тут стажування. Тямущий хлопець. — відповів Грейс. 

 —Це я помітила. У нього велике майбутнє. 

    Постукавши зайшов Сем. 

 —Справа Еллі Дойл, міс Ленгстон. — передав папку хлопець. 

 —Дякую, Сем. — Зоя взяла документи та почала уважно вивчати. Кілька хвилин була тиша. 

 —Причини смерті не виявлено? Як це? — запитала Зоя. 

 —Ось так. — відповів Джексон. — Виявили те що дівчина опиралася, і те що зґвалтували все більше нічого. 

 —Експертизу на отруту проводили? —Запитала детектив. 

 —Що? — запитав капітан. —А проводили, але нічого. 

 —Проведіть експертизу на "талій". Можливо дівчину отруїли саме ним. 

 —Чому саме "талій"? — запитав капітан. — Це ж хімічний елемент, до того ж його важко дістати!

 —Так. А ще його практично не можливо виявити в організмі! Тому  проведіть цю експертизу. А з речей усе є нічого не зникло? 

 —Нічого, вам не скажу точно тому що перелік речей надавали родичі. — відповів капітан. 

 —Що ж, Сем виклич, будь ласка родичів дівчини та зв'яжися з лабораторією хай проведуть експертизу на наявність талію. Зробиш?

 —Так міс! — відповів Сем і вийшов кабінету. 

 —Ну тоді я теж піду. — сказав капітан. Вам потрібен помічник? 

 —Так. — відповіла дівчина. 

 —Добре, я до вас когось відправлю. 

—Дякую. — усміхнулась дівчина. 

   Зоя лишилася у кабінеті сама та поринула у роздуми. Що ж треба завтра навідатись на те місце де знайшли жертву, а зараз треба підготуватися до розмови з родичами дівчини. 

  "Хм, один нюанс, як злочинець не залишив слідів? Він же не міг їх так швидко знищити, можливо злочинець не один, а кілька. Якщо це так то один із них має доступ до хімічної лабораторії. Не все так просто, як здається Арка це саме те місто, яке вважалося найспокійнішим і набеспечнішим в країні."

   У двері постукали. 

 —Детективе, до вас родичі дівчини. 

 —Нехай знайдуть. 

    Увійшли родичі. Втомлені, виплакані очі, чорна одежина, вбиті горем люди, а ще гірше що дівчинку вони не можуть поховати. 

 —Вітаю, я детектив Ленгстон і веду справу вашої племінниці. — привіталася Зоя. 

 —Добридень. — привіталася жінка. 

 —Сідайте, будь ласка. Я вас викликала, щоб дізнатися про вашу племіннецю більше. Розкажіть мені про неї. 

 —Еллі, дуже була милою та позитивною, ніколи нікого не зображала. Ми з чоловіком її виховали. 

 —А батьки дівчини де? 

 —За кордоном. У них там свій бізнес. До Еллі їм не було ніякого діла, дитина не бажана для них. 

 —Ясно. А її друзів, ви знаєте? 

 —Так. Усіх. Містечко ж маленьке всі одне одного знають. 

 —Добре. А ви когось підозрюєте в вбивстві племінниці? 

 —Навіть не знаю, ніхто на думку не спадає. — відповіла місіс Ройл. 

 —Еллі з кимось зустрічалась? — запитала Зоя. 

 —Так. Хлопець на рік старший,приїджий вчиться на хімічному факультеті. 

 —Хм, цікаво. І останнє запитання. Це всі речі, які зазначаються в списку? Нічого не зникло. 

 —Та здається ні. — відповів містер Дойл. —Хоча стривайте! Хрестик, ми не бачили хрестик, а вона його ніколи не знімала!