Розділ сімнадцятий

 Шон та його батько також йшли рятувати людей.  Дорогою вони набрали натовп зовсім маленький. Вони знайшли цей будинок з опудалом біля ганку.
-Я його підпалю.-сказав Ніколас і дістав сірники. Він підійшов до опудала у жовтій сукні, який радісно посміхався своєму гостю і кинув йому сірник у вогні.  За кілька секунд охоронець будинку зайнявся яскравим полум'ям.
 Шон спостерігав за цим процесом разом із парочкою людей. Полум'я дійшло до обличчя лякала і хлопчику вже не здавалася та усмішка радісною, більш переляканою і розгубленою. 
 "Навіщо ти так зі мною, людина?"-розігралась уява дитини і він тут же струснув головою, відкидаючи дивні фантазії. Як тільки від опудала залишився лише попіл, світ здригнувся і відбулися різкі зміни.
 Небо стало темним та забарвилося в пурпуровий, хмари нагадували хмари перед сильною грозою та зливою. А птахи почали в паніці низько над головою літати і кричати, повідомляючи про небезпеку. 
-Що це таке?-у паніці запитав чоловік у піжамі, оглядаючись.
-Все гаразд, йдемо далі.-намагався заспокоїти людей Амстронг, але так такого результату не було.-Прошу не відставати.
 Шона теж турбувала навколишнє середовище, яке в результаті змінилося. Що якщо вони ще й четверту зірку зламають? Що буде тоді?
 Але тепер хлопчик згадав, що вони досі не знайшли цю зірку, але сподівався, що надалі знайдуть. Інакше рятувальна операція затримається, їм доведеться шукати її з людьми.
 Вони пішли тепер рятувати Мішель. Через пару секунд дійшли до їхньої копії будинку і зупинилися.
-Шон, іди до мами.-сказав батько.-Я тут стежитиму за тим, що відбувається.
 Хлопчик розуміючи кивнув і пішов усередину будинку.  Все було також, нічого не змінилося, тільки світло почало частіше блимати і швидше. Коли Шон пішов коридором, жахнувся від побаченого: біля телефону на стіні був кривавий напис, а провід відрізаний та свисав на підлогу.  Він підійшов до напису і полегшено зітхнув, що це просто червоною фарбою.
    ТИ ВЖЕ ВЧИНИВ ПОМИЛКУ
 Хлопчик почав панікувати, але намагався тримати себе в руках. Він зайшов у кімнату, де сиділа його мама, занурена в слиз.
 Вона підвела голову і посміхнулася. 
-Ти прийшов.-слабко сказала мама.
 Шон кивнув головою.  Він дістав із рюкзака пачку солі і почав сипати його на слиз. Чорне щось згорталося та  зникло, звільняючи руки Мішель.
 Вона звільнилася від довгих кайданів і встала. Мішель дивилася на свого сина лагідним поглядом, а потім міцно обійняла.
-Я так довго хотіла тебе обійняти, сонечко моє.-тремтячим голосом шепотіла вона. Шон одразу стало в душі тепло та спокійно. Йому хотілося розплакатися від щастя, що мама поруч, але не було на це часу.
-Там тато чекає зовні.-повідомив Шон матері.-Нам треба йти.
 Син узяв її за худу руку і повів до виходу. Вони вийшли і першим, хто зустрічав їх був Ніколас.
 Він обійняв свою дружину і поцілував у губи. Потім ще раз міцно обійняв її.
 У цей час Мішель здивовано дивилася на людей, зовсім чужих для неї. Але більше її дивуваи не люди, а довкілля. Вся ця похмура ситуація кидає в тремтіння.
-Що сталося?-запитала Мішель.
-Нічого страшного. Ходімо, люба.-намагався заспокоїти чоловік.-Нам треба поспішати до решти на головну вулицю.
 І тут Шон згадав про щось важливе.
-Тат, стривай!-зупинив він Ніколаса.-Нам же потрібно знайти ще одну зірку і зламати її.
-Точно, зовсім забув!-вигукнув Ніколас.
Мама здивовано дивилася на них.
-Яка зірка?-питала вона.-Я можу допомогти знайти її?
-Це може бути звичайна нам річ, тому ти її майже не зможеш розрізнити від інших.-пояснював досить спокійно Ніколас.
-І найчастіше вона жовта і немає в нашому світі.-додав Шон.
-Жовта кажете...
 Мішель залізла у виріз нічнушки і продемонструвала їм підвіску у вигляді сонця з жовтого скла.
-Головна зірка!-вигукнув хлопчик, сам не знаючи чому так вирішив.
-Люба, звідки ти це взяла?-спитав чоловік.
 Мама на кілька хвилин застигла, згадуючи це. У результаті похитала головою.
-Я не пам'ятаю, чесно.-з тугою в голосі відповіла вона.
-Нічого страшного, головне, що воно у нас.-втішив Ніколас і посміхнувся.-Віддай підвіску, будь ласка, Шону.
 Мішель подивилася на свого сина з довірою і зняла підвіску, вручила йому руки. Хлопчик взяв її і постояв, розмірковуючи про те, що буде, коли він зламає цю прекрасну підвіску.
 Але вже хотів це зробити, тому кинув на асфальт підвіску з розмаху. Гарне скляне сонце впало на твердий асфальт і потріскалося. Шону цього не вистачило й встав на підвіску зі скла. Під підошвою взуття пролунав тріск скла та уламки розсипалися по всій дорозі.
 Тієї ж миті захиталася земля під ногами, ніби зараз сильний землетрус. Від цього люди не могли встояти на місці та падали. 
 Мама позадкувала назад з жахом на обличчі, але її успішно підтримав батько. Він міцно обійняв її і вони чекали доки все не втихомиритися. А Шон спостерігав за своїми батьками, намагаючись утриматись на місці. Не дивлячись на всю негоду, йому на душі було спокійно, що мама та тато знову разом.
-Ніку, що відбувається?-спитала стривожено Мішель, дивлячись на чоловіка. Він міцно обійняв її і навколо все стало спокійно, ніби цей світ чекав цього моменту.
-Все добре, просто довірся нам.-сказав Ніколас і взяв її за руку.-Нам потрібно йти на головну вулицю. 
 Вони невеликим натовпом йшли до потрібної вулиці.  Амстронг тримав свою дружину за руку і йшов уперед. Вони виглядали як школярі, що тримаються за ручки, які вирішили сьогодні прогуляти уроки. 
 Але зараз вони дорослі люди, яким зараз треба вирішити долю людей, які йшли за ними як мандрівники, які не знають, куди йти.
 А поряд із батьками йшов Шон. Йому було важко змиритися з тим фактом, що мама тепер поряд із ним і вони знову повноцінна сім'я. 
 Раптом він почув тріск незрозумілого походження за спиною і обернувся.  На стіні білого будинку красувався напис червоним кольором:
 ГОТОВИЙ?
 Шон злякався спочатку, але знаючи, що у нього є сім'я,  був уже не з полохливих. Адже коли з тобою поряд улюблені люди ти не боїшся і готовий на все.
"Готовий"-відповів невідомому він в думках та дивився далі на напис, очікуючи що вона зміниться.
-Шон, натщо ти дивишся?-запитав Ніколас, який зупинився. Хлопчик повернувся спочатку до батьків, які чекали на нього, а потім назад до стіни. Напису вже не було, наче випарувалася. 
-Та так, задивився просто.-відповів Шон батькові і пішов за ним далі.