Розділ чотирнадцятий

 Вранці Шон спав на краю ліжка брата. Йому було важко розплющити очі і взагалі прокинутися після вчорашніх пригод. Але він чудово розумів, що це лише початок.
 Насилу підвівся і пішов на кухню. Саме там усі й були: Тетя Аманда готувала щось у величезній каструлі, а решта сиділи за столом і вже наминали щось смачне у своїх тарілках. Саме одна з тарілок була на порожньому місці.  Спеціально для хлопчика. Шон сів за стіл. 
-Доброго ранку!-радісно привітався він.
-Добре, братику.-також з усмішкою відповіла йому Бетті.
 Дорман замість слів просто кивнув і посміхнувся. 
-Доброго ранку, Шон.-сонно промимрив батько.-Ти виспався сьогодні?
-Так!-бадьоро відповів син.
-Дуже добре, це важливо. Сьогодні важливий день для всіх нас, ти сам знаєш.
 Малець чудово розумів про це. Він навіть не зміг зрозуміти відразу, що через день у нього день народження. Йому врятувати маму було важливіше, адже з нею день народження був би ще яскравіше.
-Після сніданку ми підемо будинками і зберемо необхідне з собою.-сказав Джо.
 Аманда якраз сіла поряд.
-До речі, якщо до тебе прийдуть, скажи що ми ночували у тебе всю ніч.-розповідав Ніколас, звертаючись до тітки.
-А коли я повернуся додому?-спитала Бетті.-Мені нудно, а ви ще нічого не розповідаєте! Куди ви йдете?
 Всі мовчали, вигадуючи хорошу відповідь. Її придумав Аарон, він спочатку голосно позіхнув, а потім сказав:
-Це сюрприз. Або секрет, називай як хочеш.
 Дівчинка запалала цікавістю.
-Що це? Ну скажи!
 Старший брат похитав головою з усмішкою на обличчі. 
-Ні, тоді це не буде сюрпризом.
 Бетті насупилась і відвернулася. Дорман усміхнувся до цього.
-Сподіваюся, ці образи тому варті.
 Дівчинка уважно подивилася на чоловіка і знизала плечима. Вона не зрозуміла, про що він каже. 

 За годину вони Ніколас із синами повернувся додому.  Вони квапливо збиралися до подальшої подорожі.
-Всім взяти по сумці або рюкзаку!-розпоряджався батько, бігаючи туди-сюди по дому.
 У двері зателефонували. Аарон підійшов до дверей і відчинив їх. Перед ним намалювався знайомий поліцейський, який колись приїжджав на виклик до них після гучного пострілу у них у дворі з іграшкового пістолетика. Містер Лекс був товстим і високим. Також був афроамериканцем з іншого міста, чим відрізнявся від основного населення Залленса.
-Доброго ранку, містер Лекс.-привітався не впевнено хлопець.-Якими долями?
 Поліцейський посміхнувся до нього.
-Добрий ранок і тобі, Аарон.-озвався він.-Тато вдома?
-Так, зараз покличу.
 Хлопець повернувся обличчям до будинку, голосно крикнув:
-Тату, підійти сюди!
-Йду!-озвався Ніколас.
 Той прибіг за пару секунд і трохи злякався, побачивши знайомого поліцейського. Він чекав, що він прийде в них, але все одно серце шалено калатало.
-Доброго дня, містер Лекс.-він уперся ліктем про дверний проріз і цікаво дивився на товстого чоловіка, намагаючись вдавати, що не знає причини відвідати його будинок.-Щось трапилося?
-Для початку, дозвольте увійти.-це не було як питання, а як наказ. Ніколас кивнув головою.
 Вони пройшли на кухню і вмостилися.
-Вчора мені повідомили, що ви зі своїми синами і психічно хворою людиною на ім'я Дорман Джо йшли в ліс.-почав містер Лекс.
-Я зі своїми синами і дочкою вирішив відвідати Аманду Джейн.-відповів Ніколас спокійним тоном.
-А навіщо вам знадобився Дорман?-запитав той.
-Ми зустрілися по дорозі зовсім випадково.-розповідав далі чоловік.-А він якраз хотів відвідати свою однокласницю. От і пішли разом.
-Зрозуміло.-сухо відповів на це містер Лекс. Він похмуро дивився на свою руку, яка була на столі. 
 До них на кухню прибіг Шон.
-Тату, ти не бачив мою ка...
 Він зупинився і з подивом витріщався на гостя. Хлопчик насилу видавив усмішку. 
-Доброго ранку.-сказав той.
-Привіт, Шоне.-привітався ввічливо містер Лекс, ляскаючи долонею по вільному стільці.-Сідай, синку.
 Шон покірно сів поруч і мовчав.
-Якщо не помиляюся, містере Амстронг, то ваш молодший син не відвідував школу, тому що хворів, чи не так?-запитав поліцейський.
-Так.-сухо відповів Ніколас.
-Тоді навіщо ви з ним ходили в гості до родичів?-продовжив допит він.
 Батько відкрив вже рота, щоб пояснити, але за нього відповів Шон:
-Я вже одужав, але тато вирішив залишити мене вдома ще на тиждень, щоб я остаточно вже видужав.-пояснив хлопчик, дивлячись прямо в очі чоловікові.
-Ясно. Дякую, що пояснив синок.-поліцейський озирнувся.-До речі, а де ваша чарівна дочка?
-Бетті? Вона залишилася у тітки на вихідні.-відповів Ніколас.
-Що ж, добре.-закінчив містер Лекс, встаючи з стільця.-Я почув, що хотів.
-Вас провести?-запропонував Аарон з усмішкою. Той кивнув і хлопець попрямував за ним.
 Поліцейський пішов. Всі з полегшенням видихнули.
-Сподіваюся, в інших все нормально.-промовив Ніколас, витираючи піт зі лоба.
 Якраз у передпокої задзвонив телефон. Аарон зреагував на звук і вибіг туди. Відповів на дзвінок.
-Тату, це Аманда.-повідомив він батькові. Ніколас підійшов до сина і взяв слухавку.
-Що у вас?-спитав він тут же.
-Приходив поліцейський, питав про вчорашнє. -розповідала Аманда.-Я відповідала так, як ви сказали.
-Добре, до нас теж прийшов містер Лекс. Начебто нічого не запідозрив.-чоловік трохи помовчав.-Ми продовжимо діяти за планом. Після приходу Дормана, ми підемо. Не знаю наскільки, але щойно повернемося-зателефонуємо.
-Добре, ми будемо чекати вашого дзвінка.-відповіла тітка.-Бетті дуже сильно чекає на вас.
-Передавай від нас привіт і що ми любимо її.-попросив Ніколас.-До зустрічі.
 Вони припинили розмову телефоном. Батько та його сини почали далі збиратися.