Розділ одинадцятий

 Аарон ішов за Дорманом. Вони набрели, після кількох порожніх будинків, на коледж, де хлопець навчався.
 У деяких кабінетах нікого не було, але знайшлися кілька учнів і навіть викладач, тільки вже не живий.
 За старим, синім діловим костюмом Аарон дізнався свого викладача географії, який навчав його в перший рік навчання, а потім зник. Інші викладачі мовчали про це і він думав, що містер Ольх просто поїхав до іншого міста.   Але ні, він зараз лежить у якійсь мерзенній рідині мертвим вже так давно, що замість пальців хлопець бачив лише кістки в гниючій плоті. 
 Аарон від огиди скривився. Тим часом Джо оглянув інших підлітків, які теж тут виявилися через цікавість чи незграбність. Один хлопчик і троє дівчат були живі, але не всі при свідомі. Одні навіть були в такому потрясенні, що не ворухнулися і не дивилися нових відвідувачів цього місця.
 Або хтось настільки збожеволів, що кричав щосили.
-Прошу, звільніть мене!-кричала, приховуючи голос, дівчина в сльозах.-Я хочу додому!
-Тихіше, ми зараз тільки досліджуємо ці місця.-намагався заспокоїти її Дорман.-Ми пізніше за вами повернемося, обіцяю.
-ВИ НЕ РОЗУМІЄТЕ, Я ХОЧУ ДОДОМУ ЗАРАЗ!-закричала вона. Від її криків у Аарона аж заболіли вуха, і він їх прикрив долонями.
 Містер Джо повернувся до вікна і побачив, як щось червоне пробігло біля коледжу. Він стривожено обернувся до помічника.
-Аарон, що б не сталося-не рухайся!
-Що?-не зрозумів Аарон, як в ту ж секунду в кабінет увірвався червоний монстр. Від несподіванки хлопець упав дупою на підлогу і завмер. Він був у такому жаху, що не міг ні рушати з місця, ні закричати від страху.
 Воно було без обличчя, з собачими вухами і не менше двох метрів.
 Також завмер Дорман і та дівчина, яка закричала, тепер мовчки дивилася на підлогу. Чоловік узяв безшумно алюмінієву лінійку, яка лежала на підлозі і викинув її у відчинене вікно. Як тільки лінійка впала на асфальт, луною пройшовся дзвінкий звук удару.
 Монстр це почув і попрямував до джерела звуку. Пару хвилин Аарон намагався прийти до тями, поки поруч з ним стояв Джо і відзначав на карті цей коледж.
 Йому давно не було так страшно. Він тепер розумів, що відчував Шон, коли перший раз прийшов сюди. Хоча впевнений, що його молодший брат був сміливішим перед цими чудовиськами, ніж він сам.
-Досить валятися, пішли далі.-сказав Дорман і пішов уперед. Хлопець підвівся і пішов за ним.
 Вони тепер рухалися до інших будинків. В одному з будинків було також пусто. Там людей не було. Абсолютно. 
 Але дещо зацікавило Аарона. У вітальні між двома кріслами стояв журнальний столик, на якому стояла дошка з шахами. Серед чорно-білих постатей була жовта королева. Її немов занурили в банку з жовтою фарбою. 
 Хлопець узяв її в руки і намагався нігтем стерти фарбу, але не вийшло. Мов так і було-жовта королева. До нього підійшов Дорман.
-Що ти робиш?
-Я намагався віддерти фарбу з фігури.-відповів Аарон, простягаючи фігуру йому.
 Той узяв її та оглянув. Потім поставив на шахівницю і взяв у руки карту. Відзначив кругом цей будинок.
-Навіщо відзначати?-спитав напарник.-Тут же немає нікого.
-Ця фігура може бути зіркою.-відповів коротко чоловік.
-Тоді, може, заберемо її відразу?-запропонував Аарон.
-А ми зараз хочемо знищити світ?-запитав Джо і той похитав головою.-Ну ось, пішли далі.
 З шести будинків вони знайшли лише двох бранців цього світу. Потім вони вирушили до міської бібліотеки. 
 Аарон знав це місце добре і книг перечитав звідти досить багато. Іноді, замість повернення додому, він ішов у цю бібліотеку, щоб відпочити та відволіктися. Ніколи не брав із собою з бібліотеки книг, тому що часто його книги ставали жертвами ігор Бетті або Шон бере ці книги, а потім втрачає.
 Також пам'ятав як стоять книги на полицях, до дрібниць.  Адже більшість-прочитав. Ось як тільки мандрівники зайшли до бібліотеки, Аарон почав перевіряти, чи будуть стояти книги також чи ні.
 Все виявилося правильно. Книжки на полицях він чудово пам'ятав і навіть із деяких запросто міг переказати сюжет. 
 Тим часом Джо теж дослідив бібліотеку. Він ішов серед полиць і на чомусь послизнувся, позадкував назад.  Чоловік ухопився за книжкові полиці, і вони під його вагою тремтіли. Книги з них повалилися на підлогу. 
Аарон з переляку побіг до нього. Побачивши у ногах жовту книгу, він зупинився. Нахилився і взяв її до рук.
Почав оглядати.
 Це була маленька книжка в жовтій обкладинці і дуже м'якій палітурці. Аарон такої книги не пам'ятав. Вирішив прочитати назву, як раптом зрозумів, що її немає на обкладинці. Порожня жовта обкладинка.  Без назви, без автора чи назви видавництва.
 Хлопець відкрив книгу на першій сторінці. Там одним великим шрифтом було написано просто слова:
ЗІРКА! НІ, ЇХ П'ЯТЬ. СМЕРТЬ ВСІХ-СМЕРТЬ СВІТУ.
 Він перегорнув сторінки і те саме було написано на всіх 115-ти сторінках. 
-Що ти в книгу дивишся?-запитав Дорман, заглядаючи в неї. За пару хвилин він прочитав і зрозумів все.- Ясно, залишай її тут, але запам'ятай ці слова. Це підказка.
 Аарон кивнув головою і поклав жовту книгу на ближню полицю. Він дуже хотів її забрати собі, адже звик, що обкладинки книг завжди в темних відтінках, а ця була надзвичайно яскрава. Її хотілося тримати в руках і розглядати, поки очі не почнуть боліти і на цей яскравий колір. Але їм треба було йти далі.
 Містер Джо знову зробив нотаток на своїй карті, і вони вирушили до поліцейської дільниці. 
 Там, за столиком у чорному слизі сидів труп у поліцейській формі. На зап'ясті чоловіка був браслет зі шкіри. 
 Дорман довго вдивлявся в той браслет. На ньому був напис, який уже навряд чи прочитаєш. Аарон повернувся до чоловіка.
-Ви знали його?-запитав він. 
 Містер Джо кивнув головою.
- Так, в молодості я був йому помічником.-той вказав на браслет на зап'ястя трупа.-Він завжди носив браслет, який зробив йому син. Постійно хвалився цим.
-Навіть тут не зняв його...
-Вірно, ось би мені бути таким добрим батьком.
 Вони стояли і мовчали. Потім почули один гучний постріл. Аарон повернувся до вікна, до джерела звуку.
-У них щось трапилося?-спитав він, не чекаючи відповіді.-Нам треба до них!
 Хлопець уже рванув до виходу, але Дорман зупинив його.
-Ми не будемо до них йти.-сказав він суворо.-Ми ще не обійшли пару будинків.
-З ними ж могло щось трапиться...
-Один постріл означав повернення самим назад, але не саму небезпеку.-нагадав йому чоловік.-Вони самі впораються, не хвилюйся. А зараз пішли далі.
-Ви впевнені?
-Так. 

 Через час вони знайшли ще пару людей у ​​заручниках таємничої рідини. Але найбільше Аарона хвилювала абсолютна тиша.  Він більше сподівався, що пострілів немає тому що все гаразд у тих, ніж те, що з ними сталася неприємність.
 Вони зайшли до старого будинку Дормана. Він був одноповерховим та скромним. У коридорі блимало світло, а стрілки на годинниках шалено калатали.
 Аарон зайшов у ванну і жахнувся. У ванній лежала дівчинка віком як Шон, її блондинисте волосся і блакитне плаття вкрилося чорним слизом. Також нею було закрито рота.
 Хлопець раптом усвідомив, що дівчинці може так важко дихати і почав намагатися звільнити рота, щоб дівчинка змогла це робити. Він взявся за чорну рідину і та почала розповсюджуватись по його руці.
 Аарон перелякано труснув рукою, але те прилипло дуже добре до нього і не збиралося злазити, тільки більше почало поширюватися до плеча. Той скрикнув і прибіг до нього Дорман.
-Що сталося?-запитав він і побачив всю картину. Йому вистачило погляду, щоб зрозуміти всю ситуацію і бігти за вирішенням проблеми. 
 Джо побіг на кухню і намагався знайти лише одну річ-сіль. У його будинку до лікарні було повно солі, бо любив лише солоні страви. Але, на диво, жодної крупинки й близько не було. Хоча сенс світу тримати сіль, яка знищує його зброю?
 Дорман повернувся назад у ванну кімнату. Ця гидота вже покрила Аарона до шиї.
 Він просто намагався її струсити з тіла, звиваючись як змія, але нічого не виходило.
 Джо просто не знав, що робити. Солі немає, тому він не зможе звільнити хлопця. Тому безглуздо дивився, як чийсь син застрягне тут на довгий час.
 Раптом Аарон заридав. Він так сильно злякався за себе та інших, що розплакався як немовля. Його сльози струмком текли по щоках і вони вже потрапляли на плече, руку.
 Чорна рідина почала зникати, як тільки сльози хлопця стикалися з нею.
 Через пару хвилин він звільнив руку і з нерозумінням дивився на чоловіка.  Дорман також був здивований.
-Ну звісно, ​​у сльозах теж є сіль!-вигукнув він.
 Аарон кивнув і повернувся до дівчинки, що лежала у ванній кімнаті. Він нахилився над нею, витер з щоки сльозу, підніс до неї і його сльози капнули на рот зі слизом. Чорнявп слиз зникла з рота.
 Дорман підбіг до дочки. Почав приводити до тями.
-Хреста, ти як?-питав він у хвилюванні.
 Дівчинка ледве розплющила очі. Аарон здивувався, як очі дочки схожі на очі батька.
-Тату, де я?-спитала відразу вона.-Мені страшно.
-Не хвилюйся, все буде добре.-відповів батько.-Ти не вдома і ми хочемо врятувати тебе, але не відразу. Ми прийдемо за тобою пізніше, як звільнятимемо всіх.
-Татусю, але мені страшно!-вигукнула дочка.-Раптом він прийде за мною знову?
 Якби Аарон не зустрів того червоного монстра сьогодні, він не зрозумів би про кого вона говорить. Дорман заліз у свою сумку і дістав книгу червоній обкладинці. Це була збірка дитячих казок та історій.  Він вручив її Хресті. Вона з цікавістю взяла книгу вільною рукоюі почала розглядати її. 
-Це тобі, щоб нудно не було.-ласкаво повідомив тато.-Люблю тебе, доню.
-І я тебе, татко. Повертайся скоріше, я не хочу тут бути.
-Обіцяю, повернуся якнайшвидше.-Дорман поцілував її в чоло.
 Вони вийшли з ванної кімнати, а потім з дому. Вони стояли на ганку вдома.
-Ви дуже гарний батько,-сказав йому Аарон.
-Якби.- зітхнув той.-Я навіть не зміг простежити за донькою.
-Наш тато теж не ідеальний, не може за всіма нами простежити.-розповідав хлопець.-Але намагається щосили заради нас. Втім, як і ви для своєї доньки.
-Дякую, мені приємно, що ти так думаєш. А зараз нам треба йти далі.
 Дорман вийшов із двору свого скромного будинку, а за ним Аарон і зрівнявся поряд з ним.