Розділ десятий

 Коли Аарон прокинувся, вже всі чекали на нього. Було дивно, що він останній. Шон сидів на сходах і бовтає ногами то вгору, то вниз.
 Хлопець підвівся і побачив, що батько і містер Джо вдивлялися в ліс з різних боків. Вони обернулися до нього.
-Ми вже в тому світі?-спитав Аарон, оглядаючись.
-Ні, ми вже не в справжньому місті, це його копія. - пояснив Дорман.-Ти як? Ми хвилювалися за тебе, що ти так довго не прокидався.
-Я в порядку, сам не знаю, чому так вийшло.
-Впевнений?-запитав батько.-Зможеш йти з нами?
 Аарон на кілька секунд замислився і згодом кивнув.
-Так, зможу.
-Тоді пішли зі мною.
 Чоловік вказав уперед пальцем і за кілька хвилин опустив його.
-Зустрічаємося тут.
 Шон та його тато кивнули їм. Хлопчик зліз із сходів і наблизився до Ніколаса, вже хотіли йти.
-Тату, Шон.-звернувся до них Аарон, перш ніж йти разом з Дорманом.-Бережіть себе, будь ласка.
 Тато кивнув, дивлячись у вічі синові.
-Звичайно, ти теж будь обережний. -він хвилину ще стояв, намагаючись придумати, що ще сказати. - Я люблю тебе, синку.
 Аарон підійшов до батька і міцно обійняв його. Він уже давно не дитина, але зараз йому захотілося хоч якоїсь ласки від батька, знаючи, що вони розлучаться невідомо на який час. До них підійшов Шон і теж обійняв брата.  Батько обійняв своїх синів.
 Містер Джо спостерігав за ними і важко зітхнув. Відвернувся убік.
 Вони розділилися і пішли у різні боки. Ніколас і Шон вийшли з лісу і побачили дім тітки Аманди. Він самотньо стояв у чагарниках і не віщувало особливих надій.
 Містер Амстронг озирнувся. Нікого поблизу не було.  
Двоє попрямували всередину будинку. Там було вже все в пилюці, павутинні і світло судомно блимало. 
 Всередині однієї з кімнат, в якій нещодавно ночував Шон з братом, був той самий густий слиз. Ніколас наблизився до неї.
-Що це таке?-спитав він у сина. Хлопчик підійшов до нього.
-Це слиз, яка не дає людям вибратися звідси.-пояснив Шон, вдивляючись у ту темну рідину.
 Батько пришурхав і почав вдивлятися у вказане місце. Через час промалювалася постать схожа на череп тварини. Ніколас здригнувся, згадуючи як вивчав з цікавості в дитинстві анатомію собак і бачив такий самий образ зараз.
-Це череп собаки.-повідомив тихо він.-Мабуть, вона тут давно.
 Шон обернувся до нього.
-Може, це була собака мами?-запитав хлопчик.-Та, яка пропала.
 Ніколас замислився, дивлячись на ці до божевілля страшні на вигляд кістки в чорній в'язкій рідині. 
-Можливо, але вже точно ніколи не дізнаємося.-він попрямував до іншої кімнати.-Пішли, оглянемо інші.
 В інших було досить порожньо, крім кухні. Там величезна грудка в'язкої рідини розтікалася по стінах. У ньому був чийсь скелет у сорочці, шапці та високих чоботях. 
 Шон раптом здогадався, що це може бути батько мами Йосип, який безслідно також, як і собака на ім'я Шейлі, зник.
-Візьми карту і викресли цей будинок.-сказав суворим голосом тато.-Тут нема кого рятувати.
 Шон дістав з рюкзака карту і на ній перекреслив хрестом дім тітки Аманди.
 Вони пішли далі. Обійшли пару будинків, але там були лише чиїсь кістки, або нічого. Але в одному будинку була все-таки людина. Чоловік блакитної смугастої піжами і босоніж у тому самому слизі.
 Шон припустив, що це лунатик і він випадково заліз у ліс і там за допомогою сходів забрався сюди. Ця людина все також мирно спала, напевно не підозрюючи, що вона зовсім не в рідному ліжку. 
 Мандрівники відзначили цей будинок на своїй карті, вирішуючи не будити його. Батько із сином попрямували до школи. 
 Там було всього кілька людей: два хлопчики десь третього та п'ятого класу, і одна дівчинка на вигляд з першого. Шон зеов відзначив кружальцем ціль і ті вирушили далі.
 Обійшли ще як мінімум три будинки, де не виявилося нічого цікавого, окрім пилу та миготливих лампочок. 
Двоє пройшли біля будинку, який уже перевіряли, і хлопчик зупинився. Шон завжди з сестрою проходив через цей будинок, коли йшли або поверталися зі школи.  Але там ніколи не було біля ґанку, окрім опудала.
 Воно було з двох палиць на хрест і голова з мішка із соломою. На ньому була яскрава жовта сукня з чорною стрічкою на поясі, а також солом'яний капелюшок з широкими полями. На мішку була намальована фломастери крива посмішка дугою і дві точки його очі.
Пугало зачепило хлопця. Жовте серед сірого містечка. Як зірка на небі. 
 Шон схопився за карту і намалював олівцем поруч із цим будинком кружечок. Ніколас глянув на нього.
-Що таке?-запитав тато схвильовано.
-Та так, відзначив собі про всяк випадок.-спокійно відповів той і вони пішли далі.
 Залишився тільки їхній будинок. Біля нього стояло червоне чудовисько, пряме біля входу. 
-Нам не пройти крізь нього.-зрозумів містер Амстронг.-Що робити будемо?
 Шон спочатку подумав над цим і зняв з себе рюкзак.  Дістав із нього лише іграшковий пістолет і решту віддав батькові. Той дивився на сина.
-Що ти робиш?
-Я відволікти зможу його, а ти поки провідай маму.-сказав той, майже спокійним наївним голосом.
-Ні, це небезпечно!-заявив Ніколас.
-Я знаю, але ми не можемо стояти вічність тут.-відповів як дорослий Шон. Батька часом лякає дорослий хід думок сина.-І я ще знаю, що робити в таких ситуаціях.
 Хлопчик поклав пістолет у широку задню кишеню штанів і прикрив кофтою.
-Я, як тільки відведу його подалі, повернуся до тебе.
 Шон упевнено пішов до монстра. 
-Агоа, чудовисько!-покликав він червоного біля входу в будинок.-Я тут!
 Червоний монстр почув його і повернув безлику голову до нього. Той почав бігти в його бік, істота позадкувала за ним.
 Як тільки монстр пішов з поля зору, Ніколас побіг у будинок. Там він не помітив особливих відмінностей від справжнього будинку, за винятком миготливого світла і стрілки годинника, що біжить з шаленою швидкістю по колу.
 Амстронг пішов на другий поверх і зайшов спочатку до кімнати синів, де нічого не було, а потім до дочки.  Але замість кімнати для дівчинки було щось схоже на кабінет і він пам'ятав цей кабінет до дрібниць. 
 Всередині була знову величезна пляма того слизу і в ній була ув'язнена його дружина.
 Мішель мляво підняла на чоловіка свої мляві очі і тут же пожвавішала. 
-Коханий, це ти?-спитала пошепки вона.
 Ніколас підбіг до коханої і цілував її в лоба. Він готовий був розплакатися від радості побачити кохану людину, але стримувався.
-Мішель, так.-відповів чоловік.-Я так сумував. Так сумував за тобою!
-Я теж,-вона слабко обдарувала його ніжною посмішкою.-Ви прийшли рятувати мене?
-Пробач, але зараз не можемо тебе врятувати. Ми шукаємо людей, щоб урятувати набагато більше життів і знайдемо спосіб знищити цей проклятий світ.
-Не варто вибачатися. Ви робите правильні речі.-сказала дружина.-Хто з тобою тут?
-Зі мною Аарон, Шон і Дорман.
 Очі у Мішель стали як блюдця.
-Дорман Джо?-повторила вона.-Однокласник Аманди? Що він робить з вами тут?
-Довга історія, мила.-обрізав Ніколас.-Я тобі все розповім як виконаємо ваш порятунок, але зараз мені потрібно йти до Шона. 
-Добре, я чекатиму на вас.
 Чоловік поцілував Мішель у губи і вирушив далі, по дорозі відзначаючи свій будинок кружальцем.