Розділ сьомий

 По Шона приїхали батько з братом. Вони наполягали медсестрі віддати їм хлопчика.
-Ви точно впевнені?-перепитала та вже вдесяте.-У нього все ж таки проблеми...
-Ми самі розберемося!-відрізав Ніколас, вже не стримуючись.-Віддайте мені сина!
 Медсестра важко зітхнула і хотіла покликати одного зі співробітників. Якраз один із них прибіг до неї.
-Добре, що ти тут. Приведи Шона Амстронга.-наказала дівчина.-Його забирають.
 Він похитав головою.
-Він втік.
 Медсестра здивовано глянула на співробітника.
-Як втік?!
-Я прийшов дати препарати, але хлопчика та його сусіда теж нема.
-Виходить він втік з Дорманом?
 Чоловік кивнув головою.
-Як втекли? Потрібно йти шукати!-оживився Ніколас.
-Зачекайте, треба повідомити в поліцію...
-Немає часу, раптом щось з ним трапиться. Ви з нами?
 Медсестра та її напарник кивнули.
-Але де нам їх шукати?-спитала та.
-Я знаю де.-сказав батько. 

 Шон і Дорман ішли лісом. Хлопчик намагався не відставати від дорослого. Втекти їм вийшло легко.
 Вони сховалися під ліжком, чекали, коли прийде один із співробітників психіатричної лікарні. Той виявив зникнення пацієнтів і пішов шукати їх, позабувши про найголовніше-зачинити двері. Вони просто вийшли з палати і спокійно вийшли з закладу.
-Куди ми йдемо?-спитав Шон, слідуючи за ним.
-До сходів, рятуватимемо людей.-відповів спокійно Дорман, переступаючи через товсті гілки дерев, що впали. 
-Що? Але у нас же немає ні плану, ні знань про це місце. - хлопчик зупинився, а чоловік повернувся до нього.-Це небезпечно!
-План є, але він не точний. Присядь на пень і я тобі все розповім.
 Той показав пальцем на нього позаду Шона, хлопчик сів на нього і слухав.
-Розумієш, той світ схожий на наш, то можна припустити, що так такі ж міста, вулиці.-почав Дорман, дивлячись на хлопчика своїми порожніми очима.- Цим же монстрам захотілося "оживити" їхній світ і вони почали красти людей, які потрапляють до лісу. 
 Він озирнувся і продовжив:
-А голоси, які ми чуємо, реально голоси людей і не важливо-знайомих чи ні. Але щодо цього я гадки не маю як це виходить. 
-А що нам потрібно зробити?-перервав думки Шон.
-Все більш-менш просто, якщо робити швидко. Ти ж знаєш, що галактика складається зі зірок?
 Хлопчик кивнув, і Дорман усміхнувся йому.
-Прекрасно, уявімо, що той світ-галактика. Нам потрібно забрати всі зірки з нього і тоді галактика пропаде разом із її творцями, монстрами. Зрозумів?
-Не зовсім, що за зірки? Ми до них там не дотягнемося.
-Скажу тоді інакше, малюк. Це щось інше, воно відрізнятиметься від звичних нам речей.
-Тоді зрозуміло. А щодо людей, що будемо робити зі слизом на них? 
-Точно, забув про це сказати. Коли я був там, я випадково розсипав на ту слиз сіль, вона випарувалася. Тому для визволення нам потрібно багато солі.
-А якщо не вистачить?-запитав Шон стурбовано.
-Тоді доведеться робити вибір, кого рятувати.
-Ні, це неправильно!-вигукнув хлопчик.-Треба рятувати всіх!
-А ось як би ти вчинив, якби на пересадку органів проситься літній чоловік і маленька дитина? Кого б вибрав?
 Амстронг замислився. 
-Ось, ти навіть не зволив мені заперечувати, що можна врятувати двох одночасно. Таке, на жаль, буває, що потрібно рятувати одного і лише так. Але кого вибрати дуже складно.
 Хлопчик задумливо дивився на Дормана.
-Підемо?-запитав чоловік.
 Шон не знав спершу, що сказати. По тілу бігають мурашки, а серце починає скакати в грудях як мавпочка по деревах. 
 Але він має один шанс, щоб врятувати маму. Тому він погоджується.
 Вони йшли далі, намагаючись дістатися таємничих сходів. Ішли спокійно, як раптом почули чиїсь кроки та тріск гілок із землі.
 Дорман простягнув долоню, показуючи хлопчику, що не треба йти до нього. Він озирнувся, поряд нікого.
 Раптом невідомо звідки на чоловіка накинувся співробітник із психіатричної лікарні. Він уклав Дормана в листя і скрутив йому руки за спиною.
 Шон з переляку побіг до них, але його хтось схопив ззаду. Це був Аарон, він злякано дивився на брата, але обійняв так міцно, що хлопчик не зміг поворухнутися.
Батько ось-ось прибіг до них разом із медсестрою. Він підійшов до сина.
-Ти як? Він тобі не нашкодив?-хвилювався Ніколас в, повернувся до співробітника.
-Ні, благаю!-вигукнув Шон, мало не плачучи в ув'язненні рук свого брата.-Він єдиний шанс на порятунок мами!
 Тато повернувся до сина, його обличчя показувало подив, потім рішучість. 
-Агов, відпустіть його.-наказав Ніколас, повернувшись до співробітника і пацієнта.
-Але...
-Я сказав, відпустити. І йдіть звідси, нікому не говоріть про це.
 Той співробітник негайно відпустив Дормана і той став на ноги. Аарон трохи послабив хватку і Шон вибрався з полону. Хлопчик підбіг до свого нового друга.
-Ви як?-запитав він у Дормана.
-Я в порядку, не хвилюйся.-відповів, посміхаючись той.
 Медсестра та її співробітник мовчки пішли у невідомому напрямку.
 Ніколас підійшов до чоловіка.
-Вибачте, що так вийшло.-почав він, простягаючи руку.-Мене звуть Ніколас Амстронг, я батько Шона.
 Той потиснув міцну руку.
-Мене звати Дорман Джо, однокласник старшої сестри Мішель.-доброзичливо відповів чоловік.-Вашої дружини, якщо бути точно.
-Вірно.
-Чому ви прийшли за мною?-спитав Шон у батька з братом.-Я думав, ви вже не повернетеся за мною...
 Вони переглянулись. Батько зам'явся.
-Розумієш, ми б і не подумали...
 Аарон підійшов до брата і поклав руку на плече.
-Я додзвонився до мами. Ти завжди мав рацію, пробач нас.
 Шон здивовано дивився на них, не вірячи цьому.
-Що, вірите?
 Брат із серйозним обличчям кивнув головою.
-Що вона сказала вам? -запитав Шон.
-Сказала, що ти все поясниш.-відповів тато.-Ось ми і прийшли за тобою.
-І про мене не забувайте.-втрутився Дорман і на нього всі подивилися.-Я теж пережив те, що цей хлопчик. І маю план, як повернути наших близьких.
-Що ж, тоді пропоную піти в наш будинок і обговорити це.-запропонував Ніколас.
 Той, посміхаючись, кивнув йому.