Розділ четвертий

 Аарон мив посуд після вечері. А Ніколас стояв на табуретці і викручував одну з лампочок маленької люстри.
-Мені здається, ти дуже строгий до нього.-сказав свою думку син.
-Ні, не думаю.-відповів тато.-Йому навпаки це піде на користь.
-А тобі не цікаво, що з ним? Шон мало їсти почав.
-Ти натякаєш, що в нього все повернулося назад?-уточнив Ніколас, спускаючись зі сходів. Єдиний ліхтар із вулиці освітлював кухню. -Знай: у нас на психотерапевта немає грошей.
-Тут не потрібен він, головне просто поговорити, прийняти і стати добрішим до нього.-розповідав хлопець. 
-Каже той, хто недавно кричав на нього.-виразився так тато, збираючи сходи.-Добре, я пішов до лічильника. 
 Аарон промовчав. Той пішов із кухні. 
                      
 У цей час Шон захлинався сльозами за письмовим столом у кімнаті. Він читав щоденник матері, на нього капали сльози хлопчика.
"19.10.1955р.
 Я посварилася з чоловіком. Ми весь вечір кричали. Я на Ніколаса, а він на мене. Все дійшло до того, що він ударив мене. 
 На це дивились діти.  Мені дуже соромно за себе. Я колись пообіцяла собі, що в моїй родині не буде сварок, але не виходить. Я не знаю, що робити. Взагалі не розумію нічого!"
 Шон перевернув кілька сторінок. Угорі стояла дата дев'ятого дня народження Шона.
"29.10.55р.
 Сьогодні день народження Шона. Йому виповнюється дев'ять років. Вирішили святкувати у сестри. Він дуже зрадів цьому. Під час святкового обіду Аманда вирішила згадати наше дитинство, я захотіла..."
 Читання перервала сестра, яка прийшла до його кімнати.  Шон швидко витер сльози. Бетті поклала на стіл зошити, олівці та підручники. 
-Пробач, але тато сказав, щоб ти зробив моє домашнє завдання.-сказала вона.-Мені дуже шкода, що тато тебе не любить.
 Дівчинка обійняла брата. Шона вразили її слова. 
-Чому ти так думаєш?
-Але ж він суворіше до тебе більше, ніж до нас.-пояснила вона свою думку.
 Бетті закашляла і пішла до дверей.
-Добре, я на кухню за водою. 
 Сестра пішла.
 Шон на хвилину замислився, а потім відкинув усі думки і продовжив читати щоденник. 
"...пропустити цей момент, тому що у нас немає особливо хороших спогадів."
 Хлопчик пробіг очима по рядках, де описувалося проходження свята і дійшов до низу сторінки.
 "Зараз глибока ніч. Всі сплять, але я не можу заснути. Я чую голоси все сильніше, ніби всі власники цих голосів позаду мене. Я не можу так!
 Я піду в ліс і дізнаюся про його секрети раз і назавжди.  Сподіваюся, це не буде останнім записом."
 Шон перевернув сторінку, сподіваючись хоч на одне речення. Як і очікувалося, обидві сторони порожні.
-"Отже, вона пішла не через тата?"-міркував він.   Пізніше хлопчик відкинув зошит убік і взявся за уроки.  Відсортував готові завдання сестри та свої теж. Через годину закінчив.
 Переодягся і ліг на ліжко. І знову задумався про сказане Бетті. 
 Може, його реально тато не любить?  Адже, що не накоїв Аарон чи Бетті, він їх навіть не карав так. А коли Шон просив його прийти на захід у школі, тато часто був на роботі або зайнятий чимось важливим, але при цьому не пропускав події брата та сестри. Та й після зникнення мами була складність: оплата не дешевого психотерапевта та нічні істерики, які тріпали нерви батька після роботи. І ця фраза, яку сказав він: Від тебе завжди проблеми... 
-"Проблемна дитина."-згадав словосполучення Шон і розплакався ще сильніше.
 Він наважився все-таки піти в ліс і навіть якщо зникне, як і мама, то без нього буде легше і незабаром взагалі про нього забудуть.
 Шон і заснув із цією думкою.
 На ранок він вийшов у коридор. У кімнату сестри були відчинені двері. Там стояв тато біля неї, що лежала на ліжку. Ніколас дістав градусник з пахви дівчинки і подивився на нього. 
-Температура підвищилася.-повідомив тато.-Ми реально захворіли.
 До Шона підійшов Аарон, привітався і підійшов до сестри. Подав чашку чаю.
-Що з Бетті?-запитав Шон, турбуючись за неї.
-Вона захворіла.-відповів тато.-Здається, ти залишишся з нею вдома.
-Я? Але чому саме мене?
-Ти все одно під домашнім арештом, а мені на роботу та Аарону навчання пропускати не можна.-пояснив він.
-"Клас! І навіщо я даремно витрачав час за домашкою?-злився він.-Тепер ще з Даніелем не можу поспілкуватися. Все йде не за планом."
-Добре, я простежу за нею.-погодився нарешті хлопчик.
-Чудово. Я тобі напишу вказівки на листочку і які таблетки раптом-що приймати.-зрадів батько.-А, і ще я можу затриматися на роботі, так що дзвони мені туди, якщо є питання.
 Він вибіг із кімнати, за ним Аарон.
 Після списку на холодильнику, який написав Ніколас, вони побігли до коледжу та на роботу. 
 Шон терпимо виконував бажання хворої сестри і доглядав її.
 Одного разу до телефону зателефонували. Шон побіг і відповів на дзвінок. 
-Ало?
-Шоне, чому тебе сьогодні не було?-спитав знайомий голос. То був Даніель.
-Сестра захворіла, а ти чому дзвониш?-питає на зустріч хлопчик.-Хіба не повинен бути зараз урок французької?
-Вчителька захворіла, тому нас відпустили додому. Як щодо нашого плану?
-Я не знаю, я ж покараний.
-Якщо все зробимо вчасно, то встигнемо прийти непоміченими.
 Шон замислився. У кімнаті Бетті знову закашляла.
-Добре, зустрічаємося біля старого кіоску.
 Він поклав люльку і пішов до сестри. Та лежала із заплющеними очима. 
-Бет, ти не проти, якщо я вийду на пару хвилин?-спитав Шон у неї.-Тобі вже краще?
-Все добре, йди.-сонно відповіла вона.
 Хлопчик побіг у свою кімнату і швидко переодягся. Побіг до виходу, вийшов і зачинив на ключі двері.
 Вирушив до того кіоску. Біля нього вже стояв Даніель у куртці.
-Ну що, пішли?-сказав він, як тільки до нього підійшов друг.
-Добре.-Відповів Шон.
 Вони пішли в глиб лісу. Там, у глибині, були ті самі сходи, про які йшлося в щоденнику.
 Вона була змальована графіті і де був обрив лежала внизу гора жовто-жовтогарячого листя.
-І звідки вони, цікаво?-питає у Шона друг. 
-Сам не розумію, може тут був будинок колись.-відповів той. Він замислився на пару хвилин.-А давай зістрибнемо з неї?
 Шон чув голоси ще сильніше, він знав, що вони на місці.
-Ти що! А якщо там під листям пастка?-заперечував Даніель.-Мама казала мені, що в листі бувають капкани в лісах від мисливців.
 Шон узяв у руки камінь із землі і піднявся сходами, за ним же і Даніель. У купу листя хлопчик зі сходів кинув камінь. Камінь упав і пропав серед опалого листя.
-Бачиш? Нічого нема. -повідомив Амстронг, повертаючись до друга.
-У мене в рюкзаку є мотузка, давай прив'яжемо до тебе?-запропонував Даніель.-Раптом що, хоч витягну тебе. 
-Добре.-погодився Шон.
 Він розставив руки убік і друг його обмотав мотузкою, зав'язав вузол на животі. Хлопчик підійшов на край сходів.
-Готовий?-запитав він у однокласника.
-Готов!-відповів хлопчик, стискаючи мотузку в руках. Шон стрибнув спиною до землі в листя, за ним потягнувся Даніель, що впав на нього. Він не зумів утримати його вагу, тому впав разом з ним, хоч і був більшим за свого дружка.
 Шон бачив небо, верхівки дерев. За секунду він упав у глибокий сон.
 Пізніше вони прокинулися. Здавалося, що й хвилини не минуло. Даніель підвівся з Шона і озирнулися. Все як завжди, але було дуже тихо і якось сіро.
-Що сталося?-спитав той, оглядаючись.
-Гадки не маю.                                                                                   -Гаразд, давай додому повертатися.-відповів йому Шон.-Ходімо.
 Хлопці підвелися і пішли. Вони вийшли із лісу. Надворі ні душі. Наче місто Залленс тепер покинуто.
-Дивно, зазвичай у цей час люди з навчання та роботи повертаються додому.-зауважив Даніель.-А тут ні душі!
-Згоден, навіть ворон не чути.
 Вони йшли вперед вулицею. Їм назустріч стояв якийсь монстр. Весь червоний, величезної висоти та з широкими плечима. Замість ніг у нього копита, а з голови стирчать два вуха, схожі на вуха собак.
-Шон?-тихо звернувся до друга Даніель.
-Тихо йдемо назад. 
 Хлопці почали здавати назад, доки не почули тріск. Під ногою Шона була тонка гілка.  Чудовисько повів вухами назад і повернувся до них. Хлопці очікували побачити страшне обличчя, але в цієї істоти не було його.  Взагалі. Ні очей, ні носа, ні рота-нічого! Наче його обличчя розплавилося або стерли гумкою.
-Біжимо!-промовив швидко Шон і потягнув за собою друга, який упав у ступор.
 Вони бігли з усіх сил, але ця істота йшла за ними дуже швидко.
-Шон, я більше не можу!-кричав Даніель, важко дихаючи.
-Слухай, він не може бачити нас. Давай ти зупинишся осторонь?-запропонував хлопчик.-Нехай ганяється за мною. 
-Добре.
-Так, ти додому і я до сестри, погнали!
 Даніель утік убік і зупинився. Шон продовжив бігти і за ним же та істота. Хлопчик періодично обертався назад.  Червоний монстр не відставав.
 Він прибіг до будинку і сховався за стіною свого житла. Застиг на місці, навіть боявся дихати. Істота втратила людину з поля зору і пішла в інший бік. Шон дочекався, поки вона піде і зайшов додому. 
 Усередині будинку було все як завжди. Шон глянув на кухню і здивувався. Тато тільки недавно змінив лампочку, а вона вже блимає.
 Він ішов коридором і подивився на годинник. Стрілки шалено швидко крутилися по колу. Це теж здалося дивним. Замість звичної жіночої кімнати, був на вигляд схожий на кабінет для роботи. Він був покритий якимось чорним слизом. Серед слизу сиділа знайома Шону жінка. Її русяве волосся було розпущене і одягнена була на вигляд у нічнушку і шубу.
-Мамо, це ти?-спитав він.
                       
 Аарон повертався додому. Коли увійшов до хати, була тиша. 
-Шон, я вдома.-повідомив брат йому, але у відповідь теж тиша.-Шон?
 Аарон пішов у кімнату Бетті. Та спокійно спала. Він озирнувся і пішов шукати далі хлопчика. Хлопець дослідив усі кімнати, але брата ніде не було.
 Тоді Аарон знову пішов у кімнату сестри і розбудив її.
-Бет, ти не знаєш де Шон?-спитав він у неї.
-Сказав, що вийде ненадовго...-відповіла вона, потираючи очі.
-І як давно це він сказав?
 Бетті знизала плечима. Аарон побіг до телефону.
-"Якщо з ним щось трапиться-мене тато вб'є!"-розумів він, набираючи номер тітки. Аарон молився, щоб Аманда була в цей час вдома, адже сьогодні вона мала поїхати до свого притулку для тварин за документами. 
-Ало?-долинав голос з того боку трубки.
-Тітко, тут треба посидіти з Бетті.- сказав Аарон.-Мені потрібно відійти на пару хвилин ...
-Добре, але що трапилося?
-Шон кудись пішов і так не повернувся.-зізнався племінник.
 Аманда важко зітхнула. 
-Добре, зараз прийду.-погодилася Аманда і скинула трубку.
 Аарон швидко одягнувся і чекав на приход тітки. Як тільки вона прийшла, той одразу ж кулею побіг шукати брата.
 Він обійшов більшість місць, де часто гуляв Шон, але там його не було. Пізніше біля фонтану, обсипаного листям, стояли дві дівчинки. Це були однокласниці Шона, Мелані та Кетрін. Аарон підійшов до них. Мелані він знав добре, а ось другу дівчинку, на диво, вперше бачить. Кетрін теж здивувалася.
-Привіт, Мелані.-привітався він, переводячи дух.- Ти, випадково, не знаєш де може бути Шон?
 Через погляд дівчинки, можна було зрозуміти, що вона не рада втручанню в діалог з її подругою. 
-Може знаю, а навіщо тобі він?
-Просто потрібен.-відповів сухо Аарон, помітивши як загадково на нього дивиться друга руда дівчинка.-Так що, знаєш?
-Я підслухала вчора в школі, що Шон з Даніелем хотіли піти в ліс.-згадувала вона.-А навіщо-незрозуміло...
-"Точно! Чому я відразу не додумався шукати його там?" - промайнула думка в голові хлопця.
-Все, дякую, я побіг.-подякував він і знову пішов на пошуки брата.
-Хто це?-запитала Кетрін.
-А ти не знаєш? Це ж старший брат Шона.-відповіла Мелані.-Аарон звуть, у нашій школі теж раніше вчився. 
-Дивно, як я не могла його помітити...
-Ти шо, закохалася?
 Кетрін почервоніла і відвернула голову вліво.
-Не можна закохуватися в нього!-вигукнула Мелані.Кажуть у нього часто дівчата змінювалися і сімейка у них дивна!
-Сказала та, якій подобається Шон.-заперечила дівчинка.
 Та замовкла.
                   
-Шон? Це ти?-спитала жінка, її очі почали сльозитися.   Хлопчик побіг до неї, щоб обійняти, але через слиз, який тримав Мішель, не міг.
-Мамо! Що це за місце?
-Сама не знаю,любий.-відповіла вона.-Але тобі не можна тут бути, йди!
-Ні, я не залишу тебе.-суперечить син.
-Прошу, йди.-благала мама.-Врятуй мене наступного разу з батьком, але не зараз.
 Вони почули крик на вулиці. Шон подивився у вікно, там стояла те чудовисько. Воно почуло хлопчика і попрямувало до будинку.
 Шон відійшов від вікна.
-А якщо тато не повірить мені?-сумнівався він.
 Мішель замислилась.
-Принеси трубку з-під телефону сюди.-сказала вона.
 Шон пішов у коридор. Там на тумбі стояв телефон. Він узяв трубку і поніс до матері. 
-Прислони до слизу, воно приклеїться.
 Хлопчик насилу приклеїв її до слизу.
-Для чого це?-не розумів він.
-Коли будеш вдома набери три нулі і дай батькові.-розповіла мама.-А зараз піди до виходу і не рухайся, я відволіку монстра. Твоє завдання знайти синє чудовисько і підійти до нього.
-Навіщо?
-Дізнаєшся, будь обережний.
 Шон перед тим, як йти, зупинився.
-Я люблю тебе, мамо.
-І я тебе, сонечко.
 Шон побіг до виходу та завмер. З другого поверху пролунав пронизливий крик. З величезною швидкістю монстр увірвався до будинку. Від несподіванки серце Шона пішло в п'яти. Щойно той піднявся нагору, хлопчик вибіг з дому. 
 Він біг невідомо куди й оглядався, до нього назустріч біжить силует із довгим по плечі каштановим волоссям. Це був Даніель. У його руках було щось біле.
-Шон, я знайшов Діді!-тихо сказав він, але дуже радісно.
-Чудово, тепер ідемо!-Шон взяв його за куртку і вони побігли в ліс.
 Через час за ними почав бігти ще один червоний монстр.  Вони бігли і бігли, доки не побачили синій об'єкт перед собою. Це був худий і середнього зросту синій монстр із довгими руками аж до землі.
-Це наш шанс!-крикнув Амстронг і швидше побіг до нього. 
 Чудовисько почуло хлопчика і подивилося на нього. У монстра було одне око. Жовтий з вертикальною зіницею, як у кішки.
 Шон і Даніель простягли йому руки і монстр теж. Щойно вони стикнулися, у дітей потемніло в очах.