Розділ перший

 Хлопчик у зеленій кофті, коричневих штанах і з русявим волоссям, сидів за партою, прикриваючись своїм сусідом спереду, читав стару книгу. Сусід у сорочці повернув голову до нього.
-Може, припиниш на мою спину книжку класти?-спитав він тихо.
-Що у вас там таке? -поцікавилася вчителька біля дошки.   Її незадоволене обличчя, що дивиться на хлопчиків, дало мурашок по шкірі. Вона підійшла до них.
-Шон Амстронг, що це таке? -запитала вона, відбираючи з рук учня стару книгу.-Чому замість підручника у тебе якісь страшні мемуари?
-Вони не страшні, просто старі.-пояснив Шон, дивлячись очима на парту.
-Не розумни мені тут. Забереш після уроків з батьком!-кричала та, підходячи до свого столу і поклала на нього недбало книгу.-А зараз до дошки!
 Амстронг зітхнув і вийшов до дошки.
-Давай, розкажи мені формулу щільності.-дала йому завдання вчителька, зло посміхаючись.
 Він розгубився, бо нічого не знає. Шон подивився на однокласників. На першій парті сиділа дівчинка, брюнетка, вона простягла до нього листочок із формулою і дивилася на нього посміхаючись.
-Щільність дорівнює масі поділена на об'єм.-відповів хлопчик. Обличчя вчительки перейшло зі злої посмішки в незадоволені стислі губи в одну смужку.
-Добре, тоді розв'яжи задачу.
 Той підійшов до дошки і почав слухати умову завдання. Поки та читала, пролунав дзвінок.
-Шон! Ти вже набрид на уроках не тим займатися.-скаржився сусід по передній парті на нього, виходячи в коридор школи.
-Пробач, Данієль.-попросив вибачення він.- Я просто зацікавився книгою про лісових духів. 
- Маячня якась усяка.-пробурмотів той.-Додому разом підемо?
-На жаль ні, мені потрібно сестру забрати, поки Аарон у коледжі.-відповів Шон.-Тому йди без мене. 
-Добре, успіхів слухати скиглі Бетті.-попрощався Даніель і пішов. 
 Шон пішов у молодші класи і підійшов до одного з кабінетів, постукав. Стара товста жінка сиділа за столом.
-Вам кого?-спитала невдоволено вона, перебиваючи шум і крики маленьких дітей.
-Я хочу забрати Бетті Амстронг.-відповів хлопчик, дивлячись на свою сестру. Та сиділа за партою, граючи у ляльки з однією дівчинкою. Її світло-русяве волосся було розпущене, хоча тато вранці заплітав їй косички. Він це точно пам'ятав.
 Вчителька покликала дівчинку і та взяла свій рожевий рюкзак, попрощалася з подругою та побігла до брата. 
-До побачення.-попрощався з учителем Шон і вони вийшли з класу.
-Чому в тебе розпущене волосся? Знову побилась з кимось?-допитував тепер він сестру.
-Він перший почав!-вигукнула Бетті, надула рум'яні щоки.
-Сподіваюся, не підручником по голові як минулого разу?
-Ні, я кинула в нього банку з водою для малювання.-хвалилася вона.-А ще міс Грінел попросила прийти тата.
-"Ще краще, тепер нам обом сьогодні влетить від тата"-думав Шон.
 Вони вийшли зі школи і попрямували додому. Дорогою біля них пройшла та дівчинка, яка допомогла тому на фізиці. Її золоті великі сережки моталися з боку на бік разом із хвостом на голові.
-До понеділка, Шон! -попрощалася вона.
-І т-тобі, тобто... - щаїкаючись, намагався відповісти він.         Дівчинка посміхнулася, сонце світило на її прекрасне волосся, а чорна спідниця з-за вітру робила своєрідні хвилі. Пішла далі.
-Чому ти не зізнаєшся Мелані?-запитала Бетті.-Вона ж тобі так подобається!
-Так, але її батьки просто вважають мене дивним і не хочуть, щоб я з нею спілкувався.-пояснив Шон і важко зітхнув.
 Вони проходили вздовж зелено-жовтого лісу. Шон чув голос своєї мами. 
 Ніжний і водночас дзвінкий голос щось шепотів із густого лісу серед хвої та інших дерев.
-Знайди мене.-шепотів він хлопчику. Ніхто не чув його, крім нього самого.
 Шон постояв пару секунд, похитав головою і пішов далі.  За ним по п'ятах сестра.
 Вдома на них чекав на кухні старший брат, Аарон. Він старанно готував вечерю молодшим. Аарон високий, худий, але має накачені м'язи.
 Його русяве волосся стирчало в різні напрямки. Коли він навчався у школі, був популярний і в нього було багато прихильниць.
-А де тато?-спитав Шон у нього, сідаючи за стіл.
-На роботі, буде до пізна.-відповів Аарон, перемішуючи щось у каструлі.
 Папа Ніколас працює радистом. Людиною, яка передає інформацію по радіо. 
-То значить тобі доведеться піти до школи.-пробурмотів Шон.
 Аарон завмер, а потім важко зітхнув. 
-Що знову сталося?-запитав він. 
-Ну, Бет знову побилась, а в мене забрали книгу на уроці.-розповів брат.
 Йому насипав Аарон із каструлі спагетті.
-Добре. Ти прослідкуй за сестрою, а я схожу в школу.-погодився він.-Хто забрав у тебе книжку?
-Міс Харп.
-Боже, ненавиджу її. Як раніше всіх діставала, так і зараз.-бурмотів незадоволено той.
 Коли Аарон пішов розбиратися до школи, Шон сидів у своїй кімнаті. Бетті в інший дивилася мультики і грала в ляльки. 
 Шон дивився на фото у рамці свого брата на тумбочці біля ліжка. Це фото було зроблено п'ять років тому. На ній мама, тато, брат, сестра і сам він. П'ять років минуло як мама, яку звали Мішель, зникла безвісти. Шон дуже сумує за нею. Чи не до божевілля.
 У кімнату увійшов Аарон і кинув стару книгу йому на ліжко.
-Може, вистачить шукати її?
-Але її тіло навіть не знайшли і ті голоси...
-У місті Залленс навіть вівцю знайти не можуть, а голоси це твоя дурна уява!
-"Якби це було так, я б їх зараз не чув.-думав Шон.-Навіть, якщо буду ще п'ять років ходити до психотерапевта."
-Чому всі нормальні, не шукають її вже, а ти граєш у детектива?-питає брат.
 У хлопчика виступили сльози на очах, однією рукою він намагався витерти їх. Очі Аарона витріщилися від подиву.
-Тому що я люблю її більше, ніж ви!- він вибіг у сльозах з кімнати.
-Шон, стривай!-кричав старший брат.-Я не хотів тебе зачепити!
 Хлопчик зачинив двері і втік надвір. Сів на ґанок будинку і розплакався.
 До нього підійшов тато, який тільки прийшов з роботи.  Він нахилився до сина.
-Шон, що трапилося?-спитав він, його обличчя було вкрите зморшками і на голові було сиве волосся. Обличчя виглядало втомленим.
 Вхідні двері відчинилися, в них стояв Аарон.
-Шон, пробач я...
 Він побачив тата. Той одразу зробив обличчя жорсткішим.
-Аарон, йди на кухню.-сказав він.-Мені потрібно з тобою поговорити. 
 Старший син нервово кивнув і подався туди. Ніколас узяв Шона на руки та завів додому.
 Тато поклав у ліжко його, а сам пішов на кухню. Шон лежав і намагався заспокоїтись. До нього в кімнату прийшла сестра.
-Мені потрібні засохлі квіти для суконь лялькам.-сказала вона діловито.
-Візьми з книги на столі.-сказав він, вказуючи тремтячим пальцем на стіл біля ліжка. Бетті підійшла до столу та відкрила книгу. Взяла з нього засохлі фіалки і поклала собі в маленький рожевий кошик. 
 Вона звернула увагу на брата, який голосно схлипував. 
-Ти що, плачеш?-питає вона, підходячи до його ліжка.
-Ні, все добре.-відповів Шон, відвертаючись від сестри. 
-Ну гаразд.-сказала Бетті, знизуючи плечима і пішла.
 З кухні долинали крики. Пізніше розмова різко перервалася. Шон підвівся з ліжка, щоб перевірити що там. Як тільки він зробив це, до кімнати зайшов Аарон.  Він був злий і важко дихав.
-Аарон?
-Не чіпай мене!
  Брат ліг на сусіднє ліжко, сховався. Шон дивився на брата ще пару хвилин, а потім сам ліг спати.  Йому було соромно за свою поведінку, але він розумів, що і Аарон був також причетний до цієї сварки. Адже він перший почав...
 З коридору на домашній телефон зателефонували, трубку взяв тато. Шон підвівся з ліжка і вийшов з кімнати. З-за рогу дивився як Ніколас розмовляв із кимось. Через пару хвилин він повісив трубку і тільки зараз помітив сина.
-Ой, Шон. Чому ти не в кімнаті?-поцікавився тато.
-Просто хотів піти на кухню по воду.
-Добре, йди.
 Хлопчик пішов на кухню. 
-Завтра ми підемо до тітки Аманди.-повідомив той, йдучи в спальню. 
 Хлопчик налив собі води у склянку і сів біля вікна.  Надворі вже стемніло і лише ліхтарі освітлювали вулицю, на яку випадають вікна. Там був старий кіоск, у якого стояли деякі однокласники Шона. Вони курили цигарки і про щось балакали.
 Не дивлячись, що Шон у сьомому класі, деякі його однокласники вже курять і спробували на смак алкоголь.  Сам він не має інтересу до цього, оскільки бере приклад зі старшого брата.
 Шон випив воду і пішов спати. Аарон уже спав, молодший брат приєднався до нього.
 Йому хотілося заплакати, але голоси з гущі лісу його намагалися відмовити від цієї ідеї.
-Не плач, сильні хлопчики не плачуть.-говорили вони маминим голосом.
-"Замовкни, це не ти!-відганяв голоси геть Шон, що було важким завданням.-Ти померла!" 
 Хлопчик намагався навіяти собі це, але десь у глибині душі він знав, що вона ще жива.