РОЗДІЛ 28 ПОВЕРНЕННЯ ДО САМБАТАСУ

Дракон летів не так уже й швидко, тож можна було налюбуватися прекрасними краєвидами чи птахами, що пролітали повз. На диво, вони не боялися небесного велетня й сміливо летіли паралельно з ним.

— Пане Христофорусе, а можна несоромне запитання?
— Ну, давай.
— Коли ледь почався бій із грифонами... першого ви знищили дуже ефективно, вмить спопелили. Але... е-е-е... тоді, коли вони нас оточили, чому ви не підлетіли вгору й, зайнявши вищу позицію, не спопелили їх чи не спробували спопелити їх зі свого місця? Спочатку я подумав, що ви не могли цього зробити, але коли рвонули до того грифона, що підлетів над нами... це було так швидко й приголомшливо... я навіть не встиг зрозуміти, коли впав... Я впевнений, що з вашою швидкістю й уміннями ви б їх за секунду порішили, а ви з ними ніби гралися.

— Дорікати мені надумав? Не задирай носа, людисько! — прогарчав дракон, випустивши з рота клубки вогню та диму.

— У жодному разі! Просто ми ж тепер компаньйони. Я хочу стати вашим другом, тому цікавлюся й просто хочу дізнатися про вас більше. Чесно кажучи, я вражений вашими життєвими принципами: про те, що треба поважати своїх противників, що не варто маніпулювати людьми й чинити злих речей, що варто жити правдою й порядком, а головне — із честю. Такі благородні особи рідко зустрічаються, і я дуже радий, що ми зустрілися, тому мене й цікавить ваша думка, — намагаючись задобрити дракона, Андрій таким чином ще більше втирався в його довіру.

Краще з ним завести дуже тісні й дружні стосунки, якщо вже випала така нагода. Тоді йому що орки, що грифони — страшними не будуть. Тоді Андрія боятимуться, бо знатимуть: якщо зачеплять його, то прилетить дракон, з'їсть їх і навіть не помітить цього.

— ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА! — голосно розреготався дракон. З його пащі почав вириватися вогонь, але він усе рівно продовжував реготати.

— Щось сталося? Я щось не так сказав? — трохи розгублено запитав хлопець.

— А ти молодець! Це ти й Солосі таку лапшу на вуха навішував? Певне, на відьомському шабаші й готувати нічого не довелося — ти їм бенкет забезпечив, ак-ха-ха-ха! — продовжував реготати дракон.

— Та що ви! Я ж від щирого серця!

— Я так і зрозумів! Та чи на жаль, чи на щастя, я живу аж занадто довго, щоб купитися на лестощі. Взагалі, знаєш, такі людиська, як ти, дуже небезпечні. Ось ти посміхаєшся й хвалиш мене, а завтра ножа в спину встромиш. Хоча в мою спину тобі буде дуже важко хоч щось устромити, — прогарчав дракон крізь сміх.

Оттак ввічливість Андрія вперше зіграла з ним злий жарт. За хороші ж слова точно не повинні сварити, а його насварили. Ну, нічого страшного. Треба вміти підлаштовуватися під будь-яку ситуацію. То як же вчинить наш герой?

— Та ну що ви! Я б ніколи в житті так не вчинив, і я дійсно сказав правду від щирого серця. Можливо, ви мене якось не так зрозуміли, адже я просто хотів завести розмову, щоб нам не було нудно, і мені дійсно щиро цікаво, а про дорікання навіть мова не йшла.

— Справді? Ну, гаразд! Летіти мовчки дійсно нудно! Щодо твого питання... я хотів насолодитися боєм, відчути силу удару противника й нанести свій — сильніший, відчути ще сильніший, а потім нанести ще втричі потужніший. Мені дуже подобається ця атмосфера, тоді я відчуваю в собі запал і те, що я живий, а інакше просто не цікаво. Я ж і тобі дав насолодитися розпалом бою в небі. Спостерігав за тобою краєм ока. Як для людиська, ти поводився дуже хоробро. Більшість наложила б у штанці, а ти з мужністю бився до останнього. Отакі вчинки підіймають тебе в моїх очах і змушують поважати тебе. Щоправда, міг би й довше з ними розтягнути бій, аж надто швидко все закінчив, тому довелося тебе рятувати швидше, ніж я розраховував.

— Ото як! Зрозуміло! Ну, правду кажучи, це був мій перший бій у повітрі та другий бій у моєму житті. Щоправда, я от притримуюся трохи інших поглядів. Я вважаю, що якщо є можливість перемогти ворога одразу, то варто скористатися цим, адже хто знає, наскільки хитрий і підступний противник. Не сприйміть це за дорікання, але така моя думка, — швидко зметикувавши, що Смертежерові сподобається чесність замість лестощів, розповідав Андрій.

Хоча він і не брехав, адже він не такий сильний і могутній, як цей дракон, тому розмінюватися ударами для Андрія не підійде; навряд чи він витримає хоч один, тому якщо він бачить слабке місце, то неодмінно вдарить саме по ньому й одразу.

— Ото як! Ти дуже практична людина, Андрію! Немає в тобі романтики, а-ха-ха-ха!
— Ну-у-у, на жаль, я не такий сильний і могутній, як ви, і це щира правда.
— Дійсно! Із цим важко сперечатися.
— До речі! Ви запам'ятали, як мене звати? Дуже приємно.
— А чого тут дивуватися! Ти ж мій особистий кухар. Я оце ще, знаєш, що подумав: треба, щоб м'ясо було на чомусь закріплене, тоді воно рівномірніше просмажиться й буде ще смачніше. Оцим ти, мабуть, і займешся найближчим часом. І коли все буде готове, покличеш мене.
— Оце задачку ви мені дали! Можливо, у дворфів попросимо? Думаю, вони краще розуміються на різних конструкціях.
— Мені байдуже! Головне — смачне м'ясо!
— Ха-ха, зрозумів вас, — трохи розгублено засміявся хлопець.
— От і добре, — прогарчав дракон.
— А як вас кликати, до речі? Бо я не зовсім розумію принцип дії, а в умовах про це не йдеться.
— Усе просто. Зосередишся на печатці, що на твоїй руці, уявиш мене й промовиш моє ім'я. Воно також написане на печатці. У цей момент я відчую, що ти мене кличеш, і мене телепортує до тебе магією.
— Зрозумів!
— О-о-о! Ну все, хлопче! Ось і твоє село! Стрибай!
— Е-е-м, а-а-м... стрибати? Я ж помру... А вантаж?
— Забирай із собою й стрибай, ха-ха-ха-ха!
— Ну-у-у... якщо ви так кажете... — Андрій спочатку підвівся, а потім стрибнув.
— Дурень! Я ж пожартував! Ах ти ж... — дракон рвонув ловити хлопця.