РОЗДІЛ 24 ПЕРШИЙ РЕАЛЬНИЙ БІЙ АНДРІЯ

Андрій був у шоці від того, що відбувалося. Він ще досі не міг усвідомити, що сталося, і чому він не помер. Його можна зрозуміти, адже раніше він спостерігав хіба за бійками п’яних відвідувачів у таверні Йонтера, а зараз він не те що побував у серйозному бою, а ледь не помер.

Хоча на цей раз він уже не плакав, як колись із псами, не надіявся на допомогу, а сміливо бився до останнього. Хоча це був не його бій, і якби він не пішов до Лісового, чи того відьомського шабашу, то й сюди не потрапив би. Ця пригода хоч і цікава, та занадто небезпечна для його життя. А ще ж хто знає, що буде з тими дворфами? А як йому до Самбатасу дістатися? Навряд киця буде проводити його.

Хоча тепер ще й питання: наскільки безпечно в Самбатасі? Судячи зі слів Лісового та Соломії, не дуже. А жив би собі спокійно та продавав прикраси, і горя не знав би. Так ні ж… треба світ змінювати, бути новатором, чимось запам’ятатися, шоу робити. От тобі й маєш. Догрався. Слідом за великими справами одразу, ніби молотом по голові, вдарили як велика небезпека, так і велика відповідальність.

Тепер він повинен йти до дворфів, тепер він повинен зробити щось унікальне, щоб показати Солосі, щоб жителі Самбатасу дивилися на нього з гордістю. Кожен від нього щось очікує, а чи спитався хтось, чого хоче Андрій? А чи потрібно йому це все?

Поки проблем не було, то ніби й потрібно, а коли заглянув смерті в вічі, то вже й завагався. Втім, як зазначив Стіборик: «Навіть найкоротший шлях передбачає труднощі». А в нашого героя амбіції світового масштабу, тому нема чого дивуватися труднощам чи надіятися на постійне везіння.

Нові знайомства, нові можливості… так чого ж їх не використовувати і сміливо йти вперед? Чого вагатися? Живий? Цілий? Значить, не все так погано.

А що ж там на полі бою? Чугайстри покинули бар’єр і вступили з рештою сил орків у ближній бій. Он один із велетнів схопив своєю масивною рукою одразу двох орків і, відкусивши їм голови, виплюнув їх по черзі в один бік, а тіла метнув в інший, причому усім, що кидав, дуже влучно потрапив у шаманів, що підлетіли позаду орків. Вони вже не могли так масово тиснути магією, як раніше, адже тепер левова частка зусиль йшла на контроль своїх воїнів, так як майже всі вони дуже сильно перелякалися. Страх зруйнував слабкий контроль, і вони просто почали тікати. Тому шамани були вимушені взяти їх під повний контроль.

Чому не відступити, перегрупуватися і спробувати напасти пізніше? А навіщо це оркам? Воїни — це розхідний матеріал, треба буде — то ще народять, а не те — то воскресять цих. А шамани відступлять, якщо побачать, що остаточно програють.

Та чугайстрам було якось байдуже, вони шматували їх кігтями, розривали на шматки, топтали ногами. Велес використовував «Лютий рев берсерка» — прийом, під час якого він ревів, мов дикий лютий звір, а його очі червоніли так, що навіть світилися в темноті. Цей прийом практично паралізовував противників, страх пронизував їх з ніг до голови; часто після такого вороги просто падали чи помирали від серцевого нападу. Але якщо противник не із лякливих, то все одно прощався зі своїми вухами на довгий час, а то й назавжди, адже це дике ревище оглушувало так, що з вух кров йшла, в голові починало паморочитися та дзвеніти, що дуже сильно дезорієнтує під час бою. Зазвичай у такі моменти вистрибує Киця і, поки противник не оговтався, відтинає йому голову.

Нажаль, Велес не міг використовувати його на повну силу, так як могла й лавина зійти — все ж таки вони в горах. Але сумарно із тим, як решта чугайстрів злагоджено нищила орків, контроль шаманів усе слабшав і слабшав. Як через те, що й самі шамани зазнали чималої шкоди, і воїнів охоплював страх, що виводив їх з-під контролю, так і через те, що прийом Велеса просто розвівав цей контроль сам по собі.

А як вплинув рев на Андрія? Він же зараз прямо посеред поля бою… Та де там, він уже давно всередині бар’єру. Киця зменшила його діаметр так, щоб він захищав лише Андрія, таким чином він став значно міцнішим, при цьому Киця витрачає набагато менше сил для його підтримки.

Тож наш герой хапав до рук усе, що бачив, і жбурляв в орків. Єдине, про що він зараз жалів, — так це про те, що взяв мало пляшечок з рідиною, що роз'їдає шкіру. Або треба було її розлити по менших скляночках, а скляночок більше, або взагалі засунути її в гримуар, а зараз просто виплеснути нею в цих тварюк, зробити їм дощ із цієї палючої рідини. Однак, що маємо, те маємо. А має Андрій каміння під ногами, от його і використовує.

А що там Киця? Киця відвела двох інших шаманів від поля бою, щоб розгрупувати противника. Вони для неї легка здобич, адже хоч і можуть бити дальніми атаками досить сильно, та в ближньому бою практично безпорадні, а взяти під контроль розум Киці — така собі затія, адже її відьомське нутро просто не дасть цього зробити. Не те щоб подібне було провернути нереально, та її духовна сила і рівень володіння магією були на голову вище, ніж у орків.

Тож шаманам лишилося надіятися лише на отруєну зброю. Тож вони начаклували хмаринку, з якої сипалися отруєні леза. І куди б Киця не відстрибнула чи побігла, хмаринка слідувала за нею, при цьому шамани ще й стріляли згустками магії, тому Киця, ставши на чотири лапки, почала бігти прямо на одного із шаманів, стрибаючи то в один бік, то в інший, таким чином уникаючи лез, що летіли з хмаринки, і пострілів орків.

Орки не очікували такої відчайдушності, але не стали чекати, поки Киця добіжить до них, тому за допомогою чар підлетіли на висоту метрів на п’ять, зупинилися навпроти сонця і продовжили атакувати Кицю.