РОЗДІЛ 23 БІЙ З ОРКАМИ

Хоч вони й пройшли не дуже велику відстань, та й минула лише приблизно половина дня, але згідно з графіком у Чугайстрів був перепочинок. Тому вони розмістилися на першій-ліпшій галявині, щоб полежати й перекусити, якщо хтось зголоднів.

Киця-генерал вляглася в тіні великого дерева й, закинувши руки під голову, хотіла подрімати. Та її обідній сон обірвав Андрій.

— Пані генерал! Дозвольте звернутися!

— У тебе є рівно десять секунд, щоб мене зацікавити, а вже через двадцять я накажу скинути тебе з он того провалля, а Солосі скажу, що ти втік.

— Зрозумів вас! Вибачте, що потурбував! — відповів Андрій доволі переляканим голосом. Він, звісно ж, намагався приховати це, та все ж добре розумів, що жарти з нею погані. Тому, щоб його цікавість не вилізла йому боком, він розвернувся й попрямував подалі.

— Вклався за дві! Молодець, ха-ха! — сказала Киця з насмішкою, після чого, скрутившись калачиком, задрімала.

Можливо, зі сторони те, як вона спала, виглядало б навіть мило, якби не її зверхнє ставлення до Андрія. Хоча, з іншого боку, чого можна було очікувати в такій ситуації? Він — тягар для них. І це ще так Андрієві досить сильно щастило раніше: пощастило, що його знайшов та врятував Сайті; пощастило, що вилікував Владислав; що з Соломією знайшли спільну мову; що Лісовому він так сподобався; і навіть Солоха до нього досить добре поставилася. А по великому рахунку він для них — повністю чужа людина, чужа й непотрібна. Те, що він зайшов так далеко, в більшості випадків — завдяки доброті й небайдужості, яку проявили до нього. Звісно ж, і Андрій не пусте місце: він старається не сидіти на місці, рухатися вперед і робити світ кращим, старається віддячувати добром на добро і навіть просто так робити добрі речі для інших.

Але що було б, якби його тоді знайшов не Сайті, а, наприклад, оця Кицька? Тоді, певне, давно б уже Андрієм черв'яки поживилися. Або тими стрибаючими грибами.

Але чи можна засудити її за таку поведінку? Та, мабуть, не вийде. Адже він для неї — ніхто, і не факт, що він рятував би її. Принаймні, швидше за все, такий світогляд був у генерала, адже до своїх підлеглих вона дуже добра: кожного вислухає, кожному старається допомогти.

Ось, наприклад, навіть кілька годин тому один із Чугайстрів пробив собі ногу досить великою гілкою, але намагався не звертати на це уваги інших, тому не зупинявся і йшов далі, навіть якщо ця гілка з кожним кроком залазила в його ногу все глибше і глибше, тож кожен крок давався йому крізь біль. Щойно Киця це помітила, то зупинила всіх і почала сварити за те, що ніхто не повідомив їй про це одразу. Сама витягла йому ту гілку й застосувала заклинання, щоб вилікувати його рану. При цьому вона гладила його по голові й, ніби заспокоюючи, промовляла, що вже не болить і зараз буде краще, — хоча він не жалівся й намагався не подавати виду, що йому навіть трішки боляче. Та їй було байдуже на графік чи на те, як хто відреагує. Точно так само вона вчинила б з будь-ким із своїх підлеглих, але не з Андрієм. Для неї він — чужий.

Хоч наш герой і розумів це, та йому було неприємно усвідомлювати, що він тут чужий і нікому непотрібний. Але така вже реальність, і від неї нікуди не подінешся.

— Що? Обірвав сон нашого генерала й тому попав під гарячу руку? — запитав Велес Кігтистий.

— Напевно, так і вийшло.

— Ти не злись на неї так. Вона дуже добра й турботлива. Просто вона довго звикає до нових знайомих. Але якщо ти зробиш щось, що викличе її повагу, то навіть серед найтемнішої ночі в гулих нетрях вона знайде тебе. Та що там — і на той світ прийде на допомогу.

— Та щось не дуже схоже. Скоріше, вона прикінчить когось заради жарту. До вас то вона може й добре ставиться, бо ви її підлеглі, а от я — чужак.

— Ахахах! — розсміявся велетень.

— Не бачу нічого смішного.

— Ми не її підлеглі, а вона не наш керівник, хоч і генерал! Ми всі разом — одна сім'я.

— Якось дивно це прозвучало, чесно кажучи.

— А що тут дивно? Ми цього ніколи й не приховували. Вона — дитина перевертня та відьми; матір, швидше за все, убили на війні між Чорним Мольфаром та Солохою, а родичі з боку батька просто не прийняли її. Тому він не знайшов кращого рішення, як позбутися її: приніс до підніжжя гір і залишив, а сам чкурнув подалі. Після чого ми її й прийняли у свою сім'ю. Але згодом Солоха звернулася за допомогою до Лісового, тому, так як ми йому підпорядковуємося, також вирушили на допомогу Відьомському царству, а мала ув'язалася за нами.

Багато страшного вона там побачила, але знаєш — це її не зламало. Вона випросила в якоїсь відьми прямо на полі бою, щоб її навчили лікувальним заклинанням. Після чого спочатку лікувала поранених у спеціально відведених місцях... Тоді ж про неї почали ширитися чутки як про видатного лікаря. Не можна сказати, що вона була найкращою — звісно ж, були набагато досвідченіші та вправніші лікарі, але те, що вона наполовину відьма, наполовину перевертень, стало її візитівкою. Гарних лікарів багато, а отаких унікальних — одиниці. Перевертні зрозуміли, що її можна використовувати у своїх цілях, і запропонували прийняти її у свою стаю, однак вона сказала, що в неї вже є сім'я, і вона справжня, а не меркантильна й лицемірна. Після чого в неї сильно змінилася зовнішність, і вона перетворилася на дівчинку-кицьку.

У перевертнів це нормальне явище: залежно від емоцій, які вони переживають, у них проявляються риси різних тварин. Таким чином, навіть якщо батьки — вовки, то діти, хоч і народжуються теж вовками, та з віком можуть стати, наприклад, чимось ближчим до лисів чи чогось іншого, а можуть залишитися вовками. Дуже багато залежить саме від емоцій і оточення. "Напевне, вона почувала себе безпорадним кошеням", — скажеш ти... Нууу, вона стрибала по наших спинах на полі бою й підліковувала нас прямо під час того, як ми билися з військом Темного Мольфара, при цьому ще й не рідко прикривала наші спини захисними заклинаннями, яких навчалася, просто побачивши кілька раз. А вже через кілька років вона не просто стрибала по наших спинах, лікуючи нас, а навіть могла на ворога, вдвічі більшого за себе, стрибнути й вицарапати йому очі, поступово виробляючи свій унікальний стиль бою. Тож швидше вона — розлючена кішка, ніж безпорадне кошеня.