РОЗДІЛ 19 ЛІСОВИЙ

Тож, зібравши всі свої сили в кулак, Андрій глибоко вдихнув і ступив на першу сходинку. Щойно він це зробив, як пролунав протяжний звук рипіння дверей — ніби їх тисячу років ніхто не відкривав.

Цей звук, звісно ж, насторожив, тож Андрій спочатку навіть ухопився за ніж у кишені, але потім видихнув і не став діставати його. Адже раніше часу хапатися за зброю — це так собі заняття. Тим паче, що навіть з-за дверей нікого не було видно. Вони відчинилися самі. Мабуть, Лісовий силою думки відкрив, а може, від протягу… але звідки взятися протягу всередині дерева? Хоча все може бути. Адже в дереві мало хто живе.

Тому без зайвих роздумів наш сміливець почав підійматися й увійшов у ті двері. І що ж він побачив всередині? Сказати, що це був шок, — це нічого не сказати. Перед ним розгорнулася велечезна галявина: струмок тече, дерева ростуть, кущі, а он далі щось схоже на зайчика пробігло; ще далі — якісь гриби… а може, то й не гриби, адже вони стрибали у воду з іншої галявинки. На вигляд — звичайний гриб, але ж він стрибає…

Озирнувся Андрій — а дверей, ніби й не було. Він посеред галявини, у зовсім іншій місцевості, а може навіть у іншому світі.

«А може, це просто Лісовий грається зі свідомістю, як колись Сайті робив? Або ж я надихнувся тих лісових пахощів і впіймав галюцинації?» — подумав він. Сам же він подібні пахощі розводив. На такі випадки в рукаві Андрія були вшиті ароматні трави з дуже різким запахом. Вони приводять до тями навіть непритомних, тому зараз він добре потре рукава, понюхає й прийде до розуму.

Ці трави йому ще давно порадив Владислав, після того як Сайті почав надто часто показувати Андрієві різні галюцинації. Сайті це було весело, але наш герой перестав розрізняти, де ілюзія, а де реальність. Тому й підшив собі в одяг, щоб у будь-який момент мати до них доступ. Тим паче, вони дуже зручні у використанні: поки їх не розтираєш, вони не дуже пахнуть, а варто тільки трохи розтерти — одразу починають так пахнути, що запах відчуєш і за двадцять метрів.

Понюхав Андрій того зілля, а галявина не зникає. Значить, або він справді перенісся в зовсім іншу місцевість, або чари Лісового такі потужні, що зілля їм ніпощі. Хоча було б дивно, якби чари самого Лісового, володаря лісу й повелителя всього лісового, перемогло якесь зілля.

Почав роздивлятися навколо… Ну, що можна сказати… Сонечко світить, вітерець травичку й деревця похитує, якісь тваринки бігають. Куди йти — незрозуміло. Тому вирішив звернутися до Лісового, можливо, він почує. Все одно, дверей назад уже немає.

— Пане Лісовий, я прийняв ваше запрошення і прийшов до вас із гостинцями, але куди далі йти, нажаль, не розумію! — щосили викрикнув Андрій.

— З гостинцями кажеш?! Ну, тоді ласкаво просимо! — пролунав голос десь згори.

— Ну, як же до такого поважного пана — і без смаколиків! От тільки я вас не бачу! — викрикнув Андрій, роздивляючись по сторонах, однак все одно нічого не знайшов.

Він намагався бути ввічливим, однак вся ця ситуація його добряче налякала. Це тобі не забави Сайті. Тут його можуть і прикінчити. Ніж? Каміння? Рідина, що роз'їдає шкіру? Але що вона роз'їсть, якщо він навіть не бачить, куди йому кидати? А Лісовий просто чхне — й приб'є Андрія. У цей момент Андрій зрозумів усю складність ситуації, тому просто сподівався на те, що все ж таки його запросили дійсно з добрими намірами.

— Та чого ти розкричався? Я ж ось! — над Андрієм з'явилася тисяча листочків з самих різних дерев, які красиво кружляли над ним, мов у танці. Повіяв ще сильніший вітер, дерева захиталися, та листочкам, здавалося, було все одно. Вони кружляли над Андрієм, плавно опускаючись до землі. В цю мить наш герой просто закляк.

Він не розумів, що відбувається, і дуже сильно перелякався. «Ці листочки зараз виявляться металевими і просто розріжуть його на малесенькі шматочки? Ну а що? А потім прискакають оті грибочики та й з'їдять його. Навіть мокрого місця від нього не залишиться… Чи ці листочки створять торнадо, яке піднесе Андрія до небес, а потім торнадо розвіється, а Андрій впаде…» Нашого героя ніби паралізувало. Він не міг не то що кроку ступити, а й дихати вільно. Та все ж наскільки міг, намагався зберігати спокійний вираз обличчя.

Та що ж вийшло в результаті? Листочки плавно опускалися на землю, а з них вимальовувався силует Лісового. Старець із довгою сивою бородою та акуратно розчесаним сивим волоссям, середнього зросту, у червоній накидці, з якої, здавалося, прямо-таки росли якісь травинки — на них навіть ягідки висять, — а на плечах — чи то коріння, чи то якісь роги.

Одразу за спиною, прямо в повітрі, зависли якісь два напівкруга — чи то з якоїсь лози, чи то деревина якась. Вони ніяк не прикріплені до його тіла, однак літають слідом за ним. В руках же старця — посох.

— Я-я-я… Перепрошую, просто… нуу… — Уся сміливість Андрія, весь досвід, вся наснага вмить кудись поділася. Він просто розгубився і навіть не знав, що сказати. По суті, сам винен, адже дуже багато він придумав сам, а от чи хотів зробити Лісовий щось погане Андрієві — дійсно не факт.

— Аха-ха-ха-ха! — розсміявся Лісовий.

— Прошу вибачення. Не кожен день зустрічаюся із такими величними особами, от і розгубився трохи, — трохи опанувавши себе, почав виправляти ситуацію наш герой.

— О-о-о, ну оце вже більше схоже на Андрія, про якого торочила Соломія! А то я вже думав, ти розчаруєш мене, аха-ха-ха! — сказавши це, старий знову голосно розсміявся.