РОЗЖІЛ 17 ЗАДУМАВ – РОБИ

Як би там не було, а про дівчат немає коли думати. Тут Крящі вже підросли. Світло від них уночі було таке сильне, що пробивало навіть магічний купол, який Сайті спеціально встановив над будиночком, щоб світло не заважало спати. Вже й сусіди жаліються, що вночі світло аж занадто яскраве.

Багато хто критикував задум Андрія, казали, що це все дурниці й нікому не потрібно. «Та кому ж треба світло вночі? Вночі спати потрібно, а він щось оце вигадав. Це не буде користуватися попитом, а якщо й буде, то лише дурні, яким нема куди подіти грошей, купуватимуть таке». І притому ж ці самі критики не жаліли грошей на таверну чи якісь дурнички, що продавалися на площі. Часто грошей взагалі не шкодували на просто красиву вазочку чи блискучу каблучку.

Андрій це прекрасно розумів, адже сам уже працював з людьми і вивчав людську поведінку. Звісно ж, було неприємно чути таке. Він то не лише для себе старався, а й для інших. «Це ж покращить життя усім мешканцям, окрім того, це може стати новим символом Самбатасу. Прогулянки нічним Самбатом... а як би все красиво світилося! Це ж буде привертати увагу і мандрівників, і жителів інших селищ. Сюди будуть іти, сюди будуть їхати, щоб лише подивитися на таке чудо. Про це будуть розказувати, цим будуть надихатися, а про розвиток торгівлі й збагачення місцевих жителів навіть говорити нічого. Це ж і так очевидно».

За цим усім стоятиме Андрій. Новатор і винахідник Самбатасу. Він усім їм покаже. І от після того, як він досягне свого, то буде гордо прогулюватися нічним Самбатом, а всі пишатимуться ним. Байдуже, що він не належить до місцевої знаті, байдуже, що в нього немає величезних статків. Він взагалі з іншого світу. Головне — те, що в нього є ідеї. Він помітив те, про що інші не здогадувалися. Він не боїться осуду суспільства. Він відстоюватиме свої ідеї і згодом підкорить весь світ.

Та якими б грандіозними не були плани, а поки ти не почнеш їх втілювати в життя, це всього лише фантазії. Якщо задумав, то роби, як то кажуть.

І от одного прекрасного вечора нарешті настав час. Андрій зробив ще один крок, адже підготувати щось — це лише половина справи, а успішно втілити в життя — оце вже справжня перемога.

Ніч. У Самбатасі майже повністю темно, лише на центральній площі, як завжди, гамірно та світло. Аж раптом із-за рогу вистрибнуло щось незвичайне. Темно-фіолетове сяйво формувало силует дерева, а саме дерево ніби плило темрявою. Чудасія, та й годі. Нічого більше й не додаси. А за цим деревом — іще одне, а за ними — ще з десяток. Навколо суцільна темрява... нічого не видно, а тут таке видовище. Не можна сказати, що для Самбатасу магія була чимось незвичайним, однак більшість мешканців почали вибігати на вулицю, щоб подивитися, що ж тут таке коїться.

Так а що ж то було насправді? Найперше сяюче деревце у великому горщику ніс Андрій, позаду трохи менше деревце несла Анастасія, а ще з десяток менших дерев несли чарівники Сайті. Андрій ще й сварив друзів, щоб ті несли акуратно, не перевертали деревця й не трясли ними. «От уже зазнався», — скажете ви, та швидше за все, він просто хвилювався. Хтось із мешканців уже чув про плани Андрія, комусь було нецікаво, тому розвертався і йшов, комусь було цікаво — і він щиро дивувався, а хтось уже почав пліткувати. Ті, кому було цікаво, що ж це коїться, йшли слідом за друзями, тож до нічного зарева додався ще й гамір, і весь цей натовп тримав курс прямо на центральну площу. Все це також привернуло увагу тих, хто перебував на площі. Багато хто вхопився за зброю, бо подумали, що хтось вирішив напасти на Самбатас. Ну а що: незрозуміле зарево, гамір і натовп, що рухається в самий центр селища серед ночі — як іще це розцінити? Та виявилося все куди простіше. Із темряви вийшла не ворожа армія, а всього лише Андрій із деревцем у горщику, а за ним і решта.

Усі почали гомоніти... Що ж воно таке? Хтось розказував, що це Крящі з лісу, а хтось казав, що це стародавня магія, але всі розуміли, що зараз буде щось грандіозне, адже це Андрій. Цей хлопчина завжди як придумає щось, то всі щотижня гомонять про це. Та наш герой просто йшов до статуї засновника Самбатасу. Він не чув і не бачив нікого. У думках були одні Крящі.

І ніби ж все добре. Деревця світяться, публіка зібралася. Залишилося лише представити це мешканцям, висловити свою думку — і все. Успіх за один крок. Але що як нічого не вийде? Що як це нікому не потрібно? Що як усі просто почнуть сміятися? Страх і сумніви почали брати над Андрієм гору. Дурні думки сотнями почали лізти в голову. Як же так? Він же все зробив практично... Залишилося просто показати свій задум всьому світу. Ще мить тому він був повністю впевнений, а зараз у самий відповідальний момент вагається. «А що б сказав дідусь? А хто його знає... Його ж немає поруч. Але що почав — те треба закінчувати».

Тож Андрій підійшов до статуї засновника і вистрибнув на постамент, як колись. Він уже робив тут шоу, то що заважає зробити ще раз? Ну, навіть якщо не вийде, то розважить публіку і цікаво проведе вечір. Вже непогано. Анастасія поставила середній горщик біля статуї, а більший подала Андрієві. Сайті своїми чарами розставив деревця по колу навколо статуї в радіусі метрів двадцять від неї. Натовп купчився й гомонів у передчутті того, а що ж буде далі.

— Шановне панство! Чи хочете ви незабутнього видовища? — вигукнув Андрій.
— Та-а-ак! — кричав натовп.
— Я покажу вам те, що можливо назавжди змінить ваше життя, але попрошу вас на деякий час потушити смолоскипи. Це потрібно для кращого ефекту. Ви згодні? — запитав наш маг-алхімік таємничою інтонацією.

Так, він дуже хвилювався. Навіть не розумів чого, але намагався не показувати цього. І ця взаємодія з публікою, ця розмова, те, що всі на нього дивляться й прислухаються, у цю мить заспокоїло його. Тепер він повністю зосередився на натовпі. Глядачі ж почали гасити смолоскипи, адже розуміли: Андрій як не вогнем почне дихати, то ще щось утне, а це ж доволі цікаво.