РОЗДІЛ 11 МАВКА СОЛОМІЯ

Сайті сказав, що ці дерева мають назву «Крящ». Ростуть переважно у лісах Ганжі, але зустрічаються й в інших. Вони виділяють дуже приємний запах, але їхні плоди гіркі й зовсім не смачні. Як сказав Сайті, якщо відкусиш одного, то тебе аж «зкрящить» — тому й така назва.

Також Сайті застеріг Андрія, що якщо зустріне красиву дівчину, яка запропонує прогулятися лісом, то щоб був дуже обережним, адже швидше за все це мавка, що заворожить його своєю красою, заведе глибоко у ліс і з’їсть його. Також щоб не кривдив рослин і тварин, бо мавкам це дуже не сподобається. Є, звісно ж, і більш товариські, які мають будиночки в Самбатасі. Вони не тягнуть нікого в ліс і не їдять, однак теж дуже не люблять, коли кривдять природу.

Взявши невеличкого ножика та мішечок, Андрій вирушив у ліс. Все ж, як не крути, а природа зачаровує. Так гарно в лісі! Ні похмурих будиночків, ні шуму, ні криків. Ця атмосфера навівала Андрієві спогади про його ліс. Крокуючи, він відчував легкість і піднесення. Щоразу глибоко вдихаючи приємні аромати. Звісно ж, порівняно з тією природою, до якої звик Андрій, цей ліс міг здатися моторошним. І дерева чудернацькі, хоча вони там різні: є й зелені, більш звичні для Андрія, і червона лоза з темно-фіолетовими ягодами, а он трішки далі — помаранчева трава, вода незрозумілого кольору… Якщо це взагалі вода. Адже в селищі вона прозора. Та все ж цей ліс здавався чимось таким своїм, таким рідним. Чи то через андрієву ідею, що напряму пов’язана з лісом, чи то через ностальгію, а можливо, це дія тих самих ароматних запахів на його організм. Але в той момент він не думав ні про що, окрім своєї ідеї. Його очі горіли майже так само, як тоді, коли він думав, що за крок до філософського каменя.

Зараз же він лише посміхався, згадуючи себе в минулому. Філософський камінь у кожного свій, і кожен шукає його по-своєму, обираючи свій шлях. Андріїв же шлях — знайти себе. Поєднати свою улюблену справу, усі свої знання та вміння, щоб добитися визнання світового масштабу, а ці дерева… це перший крок у його нове життя. Ідучи в цих роздумах, він так запишався собою, що не бачив уже нічого, що відбувається навколо. Подумки йому вже всі аплодували, його всі хвалили, кожен мріяв про те, щоб просто поговорити з ним. «Щоб ноги собі у темряві не поломати, біжи Кряща в Андрія купувати»; «Може, кислий він і гіркий, та світильник ще який» — уже придумуючи рекламні слогани, шукав Кряща по лісі наш герой.

Ось, нарешті, він знайшов той Крящ. Його важко було не знайти, адже сяйво від нього було видно ще здалеку. Ось уже він розглядає його ближче. Притулився рукою до стовбура. На дотик — звичайна деревина. Нічого особливого. Але стовбур не був таким цікавим Андрієві. Він почав набирати у мішечок землі з-під дерева, зірвав кілька плодів, відломив кілька молодих гілочок, і ось уже хотів нагнутися, щоб відрізати ще й корінця. Адже яким саме способом деревце розмножується — незрозуміло, тому треба пробувати різні методи.

Не встигнув він і трішки зігнутися, як його обплела колюча лоза, зв’язавши йому руки та ноги, і, трішки піднявши над землею, шипами вп'ялася в горло. Лоза була мов жива. Вона оповивала його тіло, мов та змія. Шипи проколювали одяг і болюче кололи та царапали тіло Андрія. Сказати, що Андрієві було неприємно, — це нічого не сказати. Все тіло нило від болю, ось уже одяг промок від крові, що текла просто звідусіль. В очах почало темніти, а тіло розслаблятися. Ножик, що тримав у руці, просто випав. Тіло тряслося, а Андрієві здавалося, от-от він втратить свідомість, навіть не зрозумівши, від чого загинув. Просто стече кров'ю в цьому лісі, а потім піде на корм тваринам. От тобі й мрії. От тобі й запал. Настільки ж швидко летить наше життя, якщо вмить може змінитися все. І всі емоції, події такі тимчасові. А що таке час? Його немає…

— Аааа… хто-небудь, допоможіть! — намагався кричати Андрій.
— Кричиш? Допомогу кличеш? А що трапилося? Хіба тобі не подобається? Ти навіщо ображав братика Кряща? — пролунав розлючений дівочий голос.
— Я… я не ображав… відпусти, я тобі поясню все… — з останніх сил намагався виправдатися Андрій.
— Ти думаєш, я сліпа чи дурна? — перебив його все той же дівочий голос. Доводячи це, лоза стиснула Андрія ще сильніше.
— Ти… ти, напевно, мавка. Вірно? Мене звати Андрій, і я б хотів розмножувати Крящики. Хотів би, щоб вони заполонили весь Самбатас, — намагаючись взяти ситуацію в свої руки, говорив Андрій.
— Та ти брешеш. Скажи мені це, дивлячись у вічі, — знову перебивши, трохи збентежено відповіла мавка, повернувши Андрія обличчям до себе за допомогою лози.

Це була красива дівчина із зеленими очима та темним волоссям. На її білому обличчі та руках було багато тоненьких чорних рисочок, а сама ж вона була одягнена в красиву темно-зелену сукню, що спускалася нижче колін.
— Ти дуже красива, а я ані трохи тобі не брешу. Я хочу, щоб Крящиків стало більше. Щоб вони росли й радували людей своєю красою, а в темну пору доби щоб освітлювали вулички. Щоб ніхто не блукав більше в темноті, — намагаючись посміхатися крізь біль, сказав Андрій.
— Що?.. Але навіщо ти ламав гілочки? Навіщо хотів різати? Йому ж боляче, — вже не так розлючено й трохи зніяковіло відповіла мавка. До цього їй ніхто раніше не робив компліментів, і їй подобалася Андрієва ідея, тому вона трішки засоромилася й послабила лозу, злегка посміхнувшись.
— Яка ж ти красива, коли хоч трішки посміхаєшся. Уже уявляю твою посмішку на фоні сотень Крящиків, що освітлюють Самбатас. Боюся, від такої комбінації всі посліпнуть. Як тебе звати? — швидко зметикувавши, як можна добитися свого, й посміхаючись, говорив Андрій.
— Со… Соломія, — засоромившись і трішки почервонівши крізь посмішку, невпевнено відповіла мавка. Їй було дуже приємно від андрієвих слів. Сотні нових братиків Крящиків. А його компліменти. Для неї це все звучало так солодко, ніби мед.
— І ім’я в тебе дуже гарне. Як приємно звучить. Ну, прямо музика для вух. Розкажи мені, будь ласка, детальніше, як можна розмножувати Крящики. Бо я знаю, що деякі деревця можна розмножувати пагонцями, а… а більше й не знаю, — крізь нестерпний біль дуже мило намагаючись посміхатися, говорив Андрій із мавкою.
— То он воно що. Крящики виростають із насіннячка, яке знаходиться в плодах. Тобі варто прийти трішки пізніше. Думаю, днів через 20. Тоді дозріють плоди. А потім, зібравши їх, посадити в земельку й гарненько поливати. Братик Крящик обожнює водичку. Тоді насіннячко проросте, і будуть нові Крящики, — дуже зацікавлено розповідала мавка, ослабивши лозу й поставивши Андрія на землю.
— Зрозумів тебе, Соломійко, дуже дякую тобі за поради. Пройдешся зі мною до виходу з лісу? Хочу ще з тобою поговорити про Крящики, або, можливо, тут є ще якісь рослинки, які б одночасно змогли й користь принести, й око помилувати. Ми б їх теж розмножували, — з посмішкою запропонував Андрій, демонстративно висипавши землю назад і поклавши плоди й зірвані гілочки під дерево.
— Ходімо. Тільки спочатку попроси пробачення в братика, — сказала Соломія.
— Пробач мене, Крящику. Я не хотів робити тобі боляче, але я тобі обіцяю. Вже зовсім скоро ти будеш дивитися на своїх братів, що будуть рости о-о-он там, — поклавши руку на стовбур і ніби легенько гладячи дерево, говорив Андрій.