РОЗДІЛ 8 ГОСТИННИЙ ГОСПОДАР

Підійшовши до хатинки, наші герої увійшли всередину. Виглядала вона досить скромно: лише одна кімнатка, столик і кілька стільчиків для гостей; до стелі підвішений гамак, а вздовж стіни стояла довга лава. Майже така сама, як і у Владислава на вході. Навіть шафи, чи полички, чи взагалі якихось інших, більш звичних для Андрія меблів просто не було.

— Нууу, любий друже, оця... Радий вітати тебе в своїй оселі! Ха-ха! — сказав весело Сайті.
І щойно він підійшов, гілочки розступилися, щоб хазяїн і гість могли увійти.

— Дякую, аааа… В тебе є якась ковдра чи щось подібне? На вулиці прохолодно, — з нотками суму в голосі промовив Андрій, шукаючи поглядом щось тепле.
У цей момент його живіт забурчав від голоду.

— То-то ж, надворі холодно, оця! А дома тепло. Ха-ха! Ти голодний? — трохи здивовано запитав Сайті.

— Та де ж там тепло! Он, крізь щілини між гілочками видно, що на вулиці робиться… — із ще більшим сумом промовив Андрій, відчуваючи, як холодне повітря обвіває його ноги.

— Щілинки, оця! Ха-ха! Які ще щілинки? — глузливим голосом сказав Сайті.

— Наприклад, оця! — обуреним голосом сказав Андрій і ткнув пальцем у найближчу.

— Ахахахха, оця? Оця? — Сайті впав на спину і, задравши голову, почав реготати.

— Ти ще й глузуєш з мене? — пролунав розгніваний голос Андрія.

— Та ні, ні! Просто в мене цільний дерев'яний будиночок без шпарин, оця! А ти показуєш прямо на сучок, оця! Ахахахха! — крізь регіт говорив Сайті, дригаючи руками і ногами в повітрі.

— Ти сліпого з мене хочеш зробити? А як же гілочки, які розійшлися, щоб ми увійшли? У вас по вулиці таких будиночків купа, і, звісно ж, гілочки — це частинка дерева, тому будиночок дерев'яний, але сучків тут немає! Може, ще й ті, що з каменю, по-твоєму, дерев'яні? — зі злістю промовив Андрій, намагаючись смикнути, щоб відірвати гілочку і показати Сайті свою правоту.
Та вмить гілочки просто зникли. Розвіялися, розчинилися у повітрі. Ніби їх і не було, а Андрій своїми нігтями дійсно царапнув деревину.

— Хахахахахаха! — Сайті просто заливався сміхом, не пояснюючи нічого.

— Що за… Та що ж тут коїться? А може, це все сон, і я просто збожеволів? Може, це все галюцинації? — стояв у роздумах шокований Андрій.

— Хаххах, оця гілочки, оця! Аххахахах! — продовжував реготати Сайті, ніби мале чортеня. Ніби якась нечиста сила зіграла з Андрієм смішний жарт.

— Згинь, нечистий! Тьфу! — злий і збентежений, вигукнув Андрій.

— Аххахахахха… нечистий, оця… Ахахах… Не-чис-тий, аххаха… Це що, оця? — вже трохи заспокоївшись, продовжував сміятися Сайті.

— Нічого я тобі говорити не буду! — стиснувши кулаки, сердито промовив Андрій.
Він не розумів, що коїться, і був переляканий, та намагався не показувати цього і здаватися впевненим. Він уже не лежав і не кричав істерично. Він намагався демонструвати рішучість. І не важливо, галюцинація це чи явь — він не дасть себе зламати.

— Аххахаа… А я не пам'ятаю, як тебе звати. Чи я й не питав, оця? — вже повністю заспокоївшись та піднімаючись на ноги, запитав Сайті.

— Андрій, — грубо й прохолодно відповів сміливець.

— Андрій… Ааандрій, оця! Зрозумів! Нууу, я Сайті, оця! Ахах! — глузливо відповів Сайті, знову починаючи сміятися.

— Так, — холодно промовив Андрій.
Взагалі не розуміючи, що коїться. Ноги підкошувалися. Серце билося мов навіжене. Тіло тремтіло і від холоду, і від страшної та незрозумілої ситуації. Тепер нарешті Андрій зрозумів, що відчували мандрівники в його лісі. Стількох же людей він перелякав своїми деревами. І ніхто не знає, які наслідки цьому слідували. Та він робив це для власного захисту. І тваринам не шкодили його галюциногенні дерева. Все ж, виправдовуючи себе, роздумував алхімік. А тепер хтось грається ним. Ним і його свідомістю. А може, все дійсно повертається бумерангом, як і говорив колись дідусь… Як би там не було, ким би не був Сайті… якщо намагатиметься скривдити Андрія, то він буде намагатися дати гідну відсіч.

— Як же легко керувати твоєю свідомістю, ха-ха! Я можу проникати в голову і читати думки, оця! Можу частково підкорювати або впливати на свідомість так, щоб ти бачив те, що я захочу, оця! Ха-ха! Я почув, як ти думав, що будиночки, в яких живуть, часто не надійні на твій погляд. От і вирішив трішки пожартувати, оця! Ну, скажи ж, класно тебе розіграв, оця? Ха-ха! — посміхаючись, сказав Сайті.

— Ага… обрегочешся, — буркнув під ніс Андрій.

— Ну чогооо ти, оця! Я пожартував, оця! І більше не впливаю на твою свідомість! — виправдовуючись, сказав Сайті.

Та все ж меблів так і не було в хатинці. Вони просто були не потрібні Сайті. Щоправда, тепер було видно, що в гамаку лежали різні фрукти, а невелике ліжечко Сайті стояло в кутку кімнати. Господар будиночка швидко накрив на стіл і почав частувати гостя, час від часу жартуючи. Йому подобався Андрій. Його незламність. Хоча все ж він досить багато додумує собі, й ситуація буває не настільки страшною, але це гарний привід для нових розіграшів.

Друзі їли та жартували. Хоч будиночок ніби невеличкий і взагалі трикутної форми, та все ж досить затишний. Вперше за довгий час Андрієві стало так легко та приємно на душі. Як же сильно йому не вистачало подібного легкого і ненав'язливого спілкування раніше. І ось Сайті жартома вже кинув їжею в Андрія, а Андрій — у Сайті. Їм було так добре і весело.