МАВКА

МАВКА

Сайті сказав що ці дерева мають назву Крящь . Ростуть переважно у лісах Ганжі  , але зустрічаються й в інших . Вони виділяють дуже приємний запах ,але їхні плоди гіркі і зовсім не смачні .Як сказав Сайті якщо відкусиш одного то тебе аж «зкрящить» тому і така назва.

Також Сайті застеріг Андрія що якщо зустріне красиву дівчину, яка запропонує прогулятися лісом то щоб був дуже обережним, адже швидше за все це мавка ,що завороже його своєю красою , заведе глибоко у ліс і з’їсть його. Також щоб не кривдив рослин і тварин , бо мавкам це дуже не сподобається .Є звісно ж і більш товариські, які мають будиночки в Самбатасі .Вони не тягнуть нікого в ліс і не їдять  , однак теж дуже не люблять коли кривдять природу.

Взявши невеличкого ножика та мішечок Андрій вирушив у ліс. Все ж як не крути ,а природа зачоровує . Так гарно в лісі . Ні похмурих будиночків , ні шуму ні крикиків . Ця атмосфера навівала Андрієві спогади про його ліс . Крокуючи він відчував легкість і піднесення .Щоразу глибоко вдихаючи приємні аромати . Звісно ж порівняно із тою природою до якої звик Андрій цей ліс міг здатися моторошним . І дерева чудернацькі, хоча вони там різні : є і зелені, більш звичні для Андрія і червона лоза із темно фіолетовими ягодами,а он трішки далі помаранчева трава , вода незрозумілого кольору .Якщо то взагалі вода .Адже в селищі вона прозора . Та все ж цей ліс здавався чимось таким своїм ,таким рідним. Чи то це через андрієву ідею що напряму пов’язана з лісом чи то від ностальгії ,а можливо це дія тих самих ароматних запахів на його організм . Але в той момент він не думав ні про що окрім своєї ідеї .Його очі горіли майже так само як тоді коли він думав що за крок до філософського каменя.

Зараз же він лише посміхався згадуючи себе в минулому. Філософський камінь у кожного свій і кожен шукає його по своєму обираючи свій шлях . Андрієвий же шляє знайти себе. Поєднати свою улюблену справу ,всі свої знання та вміння щоб добитися визнання світового масштабу, а ці дерева…це перший крок у його нове життя . Ідучи в цих роздумах він так запишався собою що не бачив уже нічого що відбувається навколо .Подумки йому вже всі аплодують , його всі хвалять, кожен мріє про те щоб просто поговорити з ним . « Щоб ноги собі у темряві не поломати біжи Кряща в Андрія купувати» « може кислий він й гіркий та світильник щей який» уже придумуючи рекламні слогани шукав Кряща по лісі наш герой

Ось нарешті він знайшов той Крящ. Його важко було не знайти ,адже сяйво від нього було видно ще здалеку .Ось уже він розглядає його ближче. Притулився рукою до стовбура . На ощуп звичайна деревина .Нічого особливого .  Але стовбур не був такий цікавий Андрієві. Він почав набирати у мішечок землі з-під дерева, зірвав кілька плодів, відломив кілька молодих гілочок і ось уже хотів нагнутися щоб відрізати щей корінчика .Адже яким саме способом деревце розмножається незрозуміло тому треба пробувати різні методи .

Не встигнув він і трішки зігнутися ,як його обплела колюча лоза зв’язавши йому руки та ноги і трішки піднявши над землею шипами вп’ялася в горло. Лоза була мов жива .Вона оповивала його тіло мов та змія . Шипи проколювали одяг та боляче кололи і царапали тіло Андрія. Сказати що Андрієву було неприємно це нічого не сказати . Все тіло нило від болі ,ось уже одяг промок від крові що текла просто звідусіль .В очах почало темніти ,а тіло розслаблятися .Ножик що тримав у руці просто випав .Тіло тряслося ,а Андрій здавалося от от втратить свідомість навіть не зрозумівши від чого він загинув. Просто стече кров’ю в цьому лісі ,а потім піде на корм тваринам .От тобі і мрії. От тобі і запал . На стільки ж швидко летить наше життя якщо вмить може змінитися все . І всі емоції, події такі тимчасові . А що таке час ?  Його немає…

- Аааа…хто небудь .допоможіть ,- намагався кричати Андрій

- Кричиш ? допомогу кличеш ? А що трапилось ?Хіба тобі не подобається ?  Ти навіщо ображаєш братика Кряща ? – пролунав розлючений дівочий голос

- Я…я не ображаю … відпусти. я тобі поясню все …- з останніх сил намагався виправдатися Андрій

- Ти думаєш я сліпа чи дурна ? – перебив його все той же дівочий голос . Доказавши це лоза стиснула Андрія іще сильніше

- Ти..тии напевне мавка . вірно? Мене звати Андрій і я б хотів би розмножати Крящики .Хотів би щоб вони заполонили весь Самбатас , - намагаючись взяти ситуацію в свої руки говорив Андрій

- Та ти брешеш. Скажи мені це дивлячись в очі , - знову перебивши трохи збентежено відповіла мавка повернувши Андрія лицем до себе за допомогою лози .

Це була красива дівчина із зеленими очима та темним волоссям . На її білому обличчі та руках було багато тоненьких чорних рисочок ,а сама ж вона була одягнута в красиву темно-зелену сукню що спускалася нижче колін.

- Ти дуже красива , а я ні каплі тобі не брешу . Я хочу щоб Крящиків стало більше .Щоб вони росли і радували людей своєю красою ,а в темну пору доби щоб освітлювали вулички . Щоб ніхто не блукав більше в темноті , -намагаючись посміхатися крізь біль сказав Андрій

- Щоо…але навіщо ти ломав гілочки ? навіщо хотів різати ? Йому ж боляче ,- вже не так розлючено і трохи зніяковіло відповіла мавка. До цього їй ніхто раніше не робив компліментів і їй подобалася Андрієва ідея тому вона трішки зашарілася і послабила лозу злегка посміхнувшись

- Яка ж ти красива коли хоч трішки посміхаєшся . Уже уявляю твою посмішку на фоні сотень Крящиків що освітлюють Самбатас .Боюсь від такої комбінації всі посліпнуть. Як тебе звати ? - швидко зметикувавши як можна добитися свого та посміхаючись говорив Андрій