ІНШИЙ СВІТ

Отямився Андрій на галявині серед лісу.Голова страшенно боліла, ніби розколювалась,свого тіла він практично не відчував, воно було важке як камінь.Ворушитися…та навіть дихати було нестерпно боляче.Кожен подих супроводжувався жахливим пронизливим болем, що пробирав з голови до п’ят, кіски ніби хтось виламував і крутив всередині, а в голові лиш шум і голоси, навіть власні думки почути було тяжко.Він ніяк не міг оговтатись від того що сталося і зрозуміти де він.

« Я вже помер ? але чому тоді така нестерпний біль ? де я ?мене хтось витягнув із завалів, а потім втік ?» лежачи на галявині роздумував Андрій.Хоча це і боляче було робити, та все ж він ніяк не міг зрозуміти що сталося після вибуху і як він тут опинився.Він чітко пам’ятав хто він і що робив.Пам’ятав дідуся.Пам’ятав  все що було до того як втратив свідомість: «а може це дурний сон ? може я просто заблукав у лісі й надихався від тих газів що виділяють дерева ? може цього всього не було ? А може і я не я ?»,- припустив Андрій

Крізь біль :« Агов, людии.Є хто живий поряд ?»,- тяжко дихаючи й запинаючись намагався позвати хоч когось на допомогу Андрій.Та все було марно.Ніхто не обізвався у відповідь . « Агоов ,є хоч хтось ? обізвіться…ну, будь ласка», - крізь страшенний біль, сльози й майже в паніці благав він, - « ну хоч хтооось ...».

Він знову безпорадний …він знову сам …сам лежить і не зрозуміло що буде далі, а може прийдуть якісь тварини й почнуть заживо роздирати його на шматки, а він єдине що й може так це спостерігати. Спостерігати за своєю немічністю. За своєю безпорадністю. Це лягло тяжким каменем йому на груди. Злість пробила його з середини . «та як же ж так ? чому саме я ? за що мені це все ?» ,- зі злістю ,але в паніці задавав собі все нові й нові питання наш герой

Все це супроводжувалося нестерпним болем .Шум в голові не затихав ,кістки крутило … ніби виламувало все сильніше . Перед очима помутніло: « а може я з’їхав з глузду ?а може це все не на справді …хахах…людииии»,- уже майже шепотом намагався прокричати бідолаха .Та ніхто так і не відповів …в очах все мутнішало і мутнішало .Вже практично нічого не видно перед собою. шум в голові лиш посилився і біль…страшенна біль . Очі Андрія закрилися і він втратив свідомість .

Отямився він через деякий час від страшних…не людських криків та незрозумілих вибухів .Щось прямо таки завивало .Ніби тисяча ведмедів що кричать одночасно від болі .Наш герой не міг зрозуміти що ж відбувається . Почував себе вже краще .Шум в голові майже затих ,але біль не пройшла . Озирнувшись він зрозумів що лежить в тому ж місті де і був востаннє .

Але лише тепер він звернув увагу .Трава на якій він лежав ...вона темно-фіолетова .Дерева теж незрозумілі .Кремезні як столітні дуби, по стовбуру шипи ніби в троянди ,  а гілки немов у верби . Кожен листочок темно-сірий і якщо прислухатися то вони навіть не шелестять .Вони брязкають немов металеві .Річечка що протікає неподалік теж мала незвичайне забарвлення …вона іржаво-червона. Подиву Андрія не було меж .тепер він остаточно заплутався в тому де він і чи правда взагалі те що він пам’ятає .чи дійсно він бачить те що бачить …чи йому не здається .

Та на роздуми було мало часу  .Голосне ревисько  все посилювалося ,а вибухи лунали все ближче і ближче .Повернувши голову Андрій побачив величезну істоту ростом метрів 15 ,а вибухами виявилися її тяжкі кроки.

 То була кремезна істота з мутно-сірою шкірою. По будові чимось нагадувала людину .так само має ноги й руки .І рухається так само ,щоправда лице бридке .Все поморщене ,в якихось плямах і гнійних ранах . Десь під оком стирчала загострена палиця ,а між зубами застрягло щось схоже на ніж. Зуби було  добре видно так як губ ця істота не має .Лише невеличкі кістяні виступи .Довжелезний язик з гострим роздвоєним кінцем просто звисає вниз приблизно на метер ,а може й півтори .Страшне чудовисько. Що ще можна сказати .

Таке враження що на неї напали блохи .Воно тупцювало то туди то сюди і ляскало себе по тілу .Ніби намагалося вбити комара . Від цього було іще моторошніше .Своїми довжелезними ручищами воно било себе по шиї і ревло .Дерева розліталися немов маленькі сухі гілочки від тупоту .Ось ось воно вже дійде й до знесиленого Андрія.

Якщо ж придивитися ближче до шиї велетня то можна розгледіти іще страшнішу потвору .З такою ж мутно-сірою шкірою і лицем немов у гієни. Очі страшнючі . Величезні ніби ось ось виваляться. Чорніші за ніч  ... З шиї немов крила  видніються якісь незрозумілі наростні .Воно міцно вп’ялося загнутими кігтями всіх своїх  чотирьох лап в ліве плече велетенської потвори . А своїм хвостом ,як у скорпіона присмокталося до шиї велетня і не відпускало .

Андрій просто лежав і спостерігав за цим .Він не розумів що відбувається …де він взагалі і що йому робити далі .А велетень все наближався