АЛХІМІК

А що ж відбувається по той бік червоного світла ? що так ретельно приховує туман ? можливо він захищає щось чи когось… Якщо зазирнути глибше, пройти повз туман то в самому центрі лісу прямо в самій горі можна знайти серце цієї місцини. Моторошне видовище. Воно пульсує і б’ється.Принаймні очевидці саме так і стверджують. Величезна розколина в горі з середини якої лине червоне зарево.Саме звідси лунають крики, звідси й сміх. Коли знаходишся поруч то здається немов земля двигтить.Серце пульсує…

А от вже всередині мешкає простий хлопчина Андрій ,якому набридли надокучливі мандрівники, що так і сунуть свого носа куди не слід. « І знову…та стільки ж можна.Ходять тут і ходять. Невже дарма лазив по деревах і так старанно розвішував дзвіночки ? Взагалі не злякалися …еееех, а я так старався.Та й галюциногенні речовини що виділяють тутешні дерева мали б подіяти.Мені навіть крізь маску іноді пробиває та чортиків бачу і чую, а вони все ж доходять», жартома, хоча і з нотками образ часто думає Андрій

Він не дуже полюбляє гостей.Часто ходить в захисній мазці, хоча вона йому і набридла вже давно.Та все ж безпека, як-не-як, адже і місцевість тут не дружня та й пристрасть його теж не дуже безпечна і не терпить помилок.Алхімія …ееех все дитинство провів з колбочками та пробірочками.Ще його дід намагався розкрити секрет філософського каменя.І онука вчив.Щоправда, дід в історію ввійшов як видатний пройдисвіт та шахрай.Він обожнював подорожувати й творити чудеса.То питну воду підпалить. то ще чого втне, от попросить у місцевих склянку води, переллє її у свою посудину, а звідтіля вже вогонь палає. Переливає вже вогонь в другу посудину, а з вогню вино зробилося. Та й пригостить когось ним.

Його ж улюбленим трюком була« синя троянда».На очах у натовпу дідусь зрізав троянду і брав до рук.Прямо в людей на очах троянда синіла.Люди були в захваті, ніхто не міг зрозуміти, як він це зробив.Справжнє чудо.Можливо це не старець, а якесь божество що спустилося до простого люду для того, щоб розважитись?

Хтось називав його месією, хтось демоном, а дідуган же сміявся дивлячись на те, як люди просто, так, просто щоб його задобрити, ніби приносячи в жертву, віддавали йому останнє.І маленький Андрійко, що подорожував з дідусем довгий час не міг зрозуміти, як же саме його дід творить такі штуки,а може він і дійсно чаклун ? може він не з цього світу ?

Як от якогось разу після вже звичного трюку старець нахилився до Андрія, посміхнувся погладивши його по голові сказав «Запам’ятай онучку.Чудес в нашому світі немає не було і не буде.Та і богів швидше за все немає.Є просто розумніші й дурніші люди». Відкривши простягнув руку в якій тримав троянду.Маленький Андрій не одразу зрозумів, а потім почав хіхікати. В руці в дідуся був вологий шматок тканини просякнутий синьою фарбою. Яка просто підіймалась по стеблу з середини й замальовувала таким чином пелюстки. «тихіше тихіше ,а то ще щось запідозрять», - заспокоїв дідусь онука.

До одягу Андрій не вибагливий.Та й матеріальні цінності й красивий одяг його ніколи не цікавили.Він міг тижнями не виходити зі своєї таємничої лабораторії.Все проводячи й проводячи досліди.Намагаючись таки відкрити секрет, знайти той самий філософський камінь.

Він досить здібний хлопчина.Ще з дитинства він добре розумів як взаємодіють між собою різні речовини. І міг швидко зметикувати де можна застосувати ці знання. Щоправда, також пізнавав усе на дослідах пробах і помилках.В дитинстві він дуже боявся величезних псів, які часто нападали на беззахисного хлопчика. Дідусь же порадив застосувати свій розум, адже справжня сила полягає не в тому на стільки ти великий і страшний, а в тому на стільки ти розумний та як саме ти можеш використати свої знання в реальному житті. Андрій прислухався до поради дідуся і два дні проводив різних досліди все переливав якісь рідини з колбочки в колбочку, проганяв їх по різних алхімічних системах. І вивів доволі таки їду кислоту вона з легкістю роз’їдала шкіру, дерево, та навіть метал могла добре пошкодити.

Юний алхімік був просто в захваті від свого творіння.І от набрав він декілька колбочок цієї кислоти та й пішов шукати своїх кривдників. «Тепер жертва стала мисливцем», - думав про себе Андрій.Довго шукати не довелося. Він натрапив на них досить швидко  « Ну що.дурні тварюки.Зараз ви мені за все заплатите», - розлючено крикнув  наш сміливець і кинув в одну з собак камінцем« це лише початок.тупа псино. Зараз ви в мене отримаєте» і тільки потягнувся в сумку за тою колбочкою.Як розлючений пес стрибнув на нього і повалив з ніг.

Інші пси почали гарчати і теж накинулися на хлопчика .Здавалося це вже кінець Зуби пса за міліметри від від лиця нашого тепер уже переляканого сміливця, серце калатало від страху ,а кров холола в жилах .Він весь побліднів . Мову відібрало він не міг сказати  і слова…закричати ,а навіть губами поворушити .Прошепотіти він не міг .

Слина пса капала прямо Андрієві на лице .* грррргррр гав гргргрррррррррргав гав гав * Ще один із псів тягнув його за ногу і гарчав « як же боляче і страшно…дідусю ну де ти ?», - в паніці думав андрій ,лише і міг що думати .Його ніби паралізувало .Ні сказати і поворушитися…нічого не міг зробити .І від цеї безпорадності іще гірше .Лиш сльози виступили на очах . Друга собака вже прокусила йому руку .Але в паніці він уже не відчував болі … «грррррр гав гав грррр грр» все що тільки й чув .

 І ось ось уже Головний пес покусає йому лице .Але він відлетів на кілька метрів від дідової палиці .Інші собаки відскочили ,але не переставали гарчати . Але ді чомусь боялися .Палиця їм не страшна і не на таких нападали ,та ближче не підходили .Оточили з усих сторін « гррррр гррр» дідуган почав гарчати на них у відповідь