ЗЛОВМИСНИКИ В МАСКАХ (ЧАСТИНА ДРУГА)

Команда пригорнулася до стін старої комори — дім овочевих банок і дерев’яних ящиків був темний і пахнув прілим сінам. Їхнє дихання було нерівним, але в очах одного за одним відбивалася ясна й переможна рішучість — вони знали, що зробили важливий крок.

— Вони сказали: «заберемо оригінал — інакше бізнес провалиться», — голос Тимка був помітно стриманий, але в словах сколихнулося щось важливе. — Це — доказ. Ми почули їх самі.

Уляна злегка стиснула згорнуті в рюкзаку записи.

— Значить, навіть маючи частину рецепту, вони не впевнені у своїй здатності відтворити справжній пиріг. Бо, по суті, вони не мають формули — а ми її можемо знайти першими.

Марічка нахилилась над біноклем, але глянула на друзів із рішучістю в голосі:

— Ми можемо його знайти першими. І це змінить усе.

У цей момент хтось голосно плеснув у двері комори — тиша розбилась і десь у тупоті мерехтів грубий звук, ніби сигнал про початок змін.

— Ми не дозволимо їм викрасти пам’ять села, — промовив Тимко так рішуче, що здавалося: слова набрали ваги і стали кістяком їхньої команди. — Якщо хтось вирізав наші сторінки, ми знайдемо решту книжки.

Поромлений світлом софітів Пломбір здригнув хвостом, і від того темрява здалася ще глибшою. Його хвіст мов вибух радості — сигнал, що в цій справі всі сторони зрозуміли один одного: мислення людини та інстинкт собаки злилися в одну єдину рішучу силу, що прийняла на себе тягар таємниці.

— Наступний крок — знайти той оригінал, — прошепотіла Марічка. — Зшити те, що вкрали. І повернути справжність, не лише для нас, а для всього села.

Тепер у коморі з’явився ще голос — бабуся Текля мов чуйний суб’єкт ночі тихенько увійшла до складу, огорнувши кожного обіймами. Пройнялася теплом дітей, трохи посмішкою.

— Якщо просто відкрию магазин — нічого не зміниться, — сказала вона зовсім тихо. — Але якщо ми зробимо це справою громади, якщо рецепт буде передаватися з любов’ю, а не з користю — тоді все зміниться. Ми можемо повернути серце.

Над головами з’явився місяць — великий, трохи вставший і здається, що він втомлено, але зосереджено спостерігав за ними. Його холодне світло охоплювало все подвір’я сільради, розкривало тіні, які пролягали від їхніх тіл — ніби омріяна сцена перед тим, як дитячий хор почне співати перемогу.

Тимко витягнув трекер, поставив його на долоню і подивився на групу.

— Ми йдемо далі, — промовив він, — завтра починаємо нову фазу: фабрика чекає на нас. Але ми не дамо їм забрати ще частину села.

Пісок часу ніби затягнув носок цього слова — «не дамо». Все навколо мов бы замовкло: навіть ніч перестала рухатися. І в цьому затемненні прозвучав Пломбір — тихий гавкіт, що гримнув перемогою та твердістю, мов сторінка справжнього рецепту, яку вони знайшли попередній вечір.

Попереду лежав шлях — темний і водночас яскравий. Назустріч пригоді. Назустріч пролому змови. І, нарешті — зустрічі з тією справжньою формулою смаку, що пахне серцем, пам’яттю і добром. наведемо рецепт іншого степеня права.