ПІДСЛІДНИЙ СКАРБ

Пес ішов упевнено, як досвідчений сищик. Часом зупинявся, вдихав повітря, потім різко рушав уперед, слідуючи за запахом. Трекер, захований у лимонному пирозі, періодично пищав — це значило, що термін заблисків не минув: злодії несли свій здобуток недалеко. Вітер шумів між садами, а тиша холодильника ночі підкреслювала важливість кожного кроку.

Вони пересікли двір бабусі Теклі й перелізли через старий, поскрипувавший паркан. Темрява обіймала, але в руках кожен тримав ліхтарик — гострий промінь, як маячок на шляху правди. Виконали небагато кроків — і опинилися на вузькій стежці, обсадженій старими фруктовими деревами.

Пломбір несподівано зупинився біля покинутої повітки — древньої будівлі, що давно не знала рук господаря. Тиша стала щільнішою.

— Тут, — тихо промовив Остап, крізь прискорене дихання, — стояти не можу — треба перевіряти.

Світло ліхтарів висвітили на землі — рум’яний лимонний пиріг лежав неподалік, майже недоторканий, як цвіт на листі. Поруч — клапоть тканини з вишивкою лимонів, місцями забруднений. Візерунок уважно просигналізував — знайомий мотив із кулінарної книги.

— Він кинув пиріг! — встигла прошепотіти Марічка, долоня її стискалася в руці. — Навіть не спробував.

— І втік, — сказав Тимко, обводячи простір поглядом, — щойно почав видихати звук трекера. Ймовірно, не був готовий до голосного шуму.

— Але чому залишив тканину? — задумалася Уляна і нахилилась ближче, помічаючи натяк. — Як повідомлення?

Пес обережно обнюхав клапоть — хвилина напруженої тиші. Потім завів тихий гавкіт — ніби попередження: все ще не кінець. І зараз вони побачили іншу деталь: на тлі повітки, з іншого боку, двері були розбиті. Щось здавалося розведеним надто давно, але тепер знову оживало.

Вони озирнулися. Над обломками — між темними силуетами — щось блиснуло. Це був короб, похилений біля стіни. Непомітна, але вирізняється драматичною матерією.

Уляна просунулася обережно вперед, ледве торкаючись ґрунту. Підняла короб і погладила папірці: кулінарний орнамент, старий і знайомий. Всередині лежали кілька листів. Один — з печаткою сільради, — наче офіційно засвідчений. Інший — із заголовком “Проєкт Рецепт №0. Не для розголошення”.

У світлі ясно було кожне слово: “Емоційний складник: обов’язковий. Без нього пиріг втрачає вплив. Випікати лише в присутності носія родової пам’яті.”

Уляна піднесла лист до світла і просто видихнула: “Це магія, але не в тісті. А в емоціях.”

Усі затамували подих. Вони зрозуміли, чому жоден підроблений пиріг не міг заволодіти селище: без “емоційного складника” це просто пастка з їжею. І чому справжня традиція завжди була витривалою, якою і залишалась — її не згорнути, не підробити.

Але було ясно одне: хтось уже близько. І цей хтось не терпить, коли його секрети викривають. І вже в цю ніч їхня справа змінилася з “викриття” на “захист”. Їм доведеться діяти швидко — бо правда стала відкритою, а тепер привабливою для всіх, хто хоче наблизитись.