ПЕКЕЛЬНА ПІЧ І ПУДРОВА КРАПКА

— І... ця баночка з пудрою? — спитала Уляна, помітивши, як Крутик урочисто тримає останній доказ — підроблений інгредієнт у своїй руці, неначе перемогу на параді.

— Я її використаю! — оголосив пан Крутик зі спокоєм, ніби повідомляючи про приготування сніданку. — У мене сьогодні будуть млинці. Або… вибух. Побачимо.

Його погляд був серйозним, дихання — спокійним. Мовби одна лише присутність цієї баночки здатна змінити кулінарну картину села.

Остап поклявся зберегти спокій, але голос сповнився сумом:

— Ви... ви — катастрофа! — прошепотів він, ставши в напрузі, немов над пропастю.

— Я — охоронець! — відповів Крутик гордо, випрямившись і закидавши ледь помітну усмішку. — Мій обов’язок — знешкодити все підозріле. А пироги — найбільш підозріле в світі! Хоч колись вони зламали мені зуб.

Ледь помітна іскра суму пропливла в очах Уляни:

— Ви тільки-но знищили частину історії нашого села… — її голос був тихий, але наповнений болем.

Крутик підняв банку з підробленою пудрою, ніби демонструючи трофей:

— Та залишили... частинку комедії, — вставив Тимко, намагаючись не зірватися на іронію. — Якщо колись напишуть книгу про нашу справу, цей розділ вже має назву: “Пекельна піч Крутика”.

Грубка потріскувала, і в цьому тріску здавалося, що у вогонь сміється сам винуватець. Тим часом аркуші, серветки, коробка “Доказ №2” — усе диміло. Баночка з пудрою стояла на тлі розпеченого металу, немов оберіг апокаліпсису.

Діти стояли мовчки, в їхніх очах стільки суму і сили, що жодне слово не могло за це — хіба перезітхнути вогню.

— Ми йдемо, — нарешті проголосив Тимко, і його голос лунав впевнено, хоч і невпинно. — Але знайте: це не поразка. Це просто ще одна пастка. Ще одне випробування у цій кулінарній війні.

Уляна кивнула, зосередившись:

— Бо навіть якщо Крутик спалив папір — ми маємо фотографії. Що в нас залишилось — навіть якщо знищена серветка — лишилися спогади. А справжній смак ніхто не може замінити.

Марічка уже вела поглядом за димом — не як за попелом, а як за попереднім доказом:

— Ми все одно знайдемо правду. Навіть якщо доведеться відновити кожен рецепт з пам’яті.

Після цього Остап підняв банку, але не підроблену — ту, що наполовину порожня, і промовив з упевненістю:

— Я, мабуть, зроблю нову банку пудри. І не з хімії — а з цукру. І справедливості.

Поки Крутик стояв, мов тінь своєї "очисної" дії у гострому протигазі, діти розвернулися. Їхні кроки не були важкими — але кожен ішов з ясною метою. Бо піч може знищити папір і артефакти. Але вона не може стерти правду.

Правда терпка — як лимон, гостра і справжня. І знають: вона завжди лишається. Навіть коли паспапина з антивірусів вважає: “Я все видалив”.