ГУБИТЕЛЬ СЕРВЕТОК

Якщо в селі є хтось, хто може знищити навіть архівні докази — то це, безумовно, пан Корнило Крутик. Він — як поганий антивірус: замість вірусу стер половину програми, а потім із серйозним виглядом каже: “Все чисто”.

Тимко, Уляна, Остап і Марічка щойно повернулись із місця біля “дерева серця”, коли почули тривожне гудіння, що лунало з боку старого сараю Крутика. Воно було схоже на здавлений вереск пральної машини, яка обплуталась дротами і намагалась вирватись назовні.

— Що це? — запитала Уляна, насторожено дивлячись на зарослий підхід до входу.

— Аромат… паперу? — Остап вдихнув і сам відчув тремтіння. — І… лимону?

— Ні, не може бути, — прошепотіла Марічка. — Тільки не це…

Вони підбігли до сараю — і побачили: пан Крутик, у старому протигазі з товстим фільтром і в кумедному фартусі, що був зав’язаний над сукнею, стравлював щось у своїй побитій грубці. І кидав туди… аркуші, обгортки, серветки… навіть коробочку з написом “Доказ №2”. Кожен уламок зникав у вирі вогню.

— Що ви робите?! — Тимко вибухнув, стоячи на порозі і намагаючись втримати душу від вибуху.

— ЗНЕШКОДЖУЮ! — гордо і відчайдушно відповів Крутик, не знімаючи протигазу. — Виявив токсичність і потенційну інопланетну активність. Не можна ризикувати!

— Ви спалили нашу серветку?! — Уляна спалахнула, готова підготувати пожежний щит психологічно.

— Ага! — відповів Крутик. — Вона могла містити наночастинки! А ще — була жирна! Прямий доказ хімічної змови, я вам скажу!

— Це був… пироговий доказ! — голос Марічки скреготів, як старий велосипедний ланцюг.

— Спасибі скажете! — заявив Крутик, кидаючи ще одне обгоріле фото в піч. — Он, навіть той аркуш зі “страшною цитрусовою поезією” я знищив! Не потрапило б до рук сусідів і не розповсюджувало б свою… риму!

— Це був фрагмент оригінального рецепту! — Тимко стояв і дивився, як палають докази. Тремтіння не залишало його.

Крутик підскочив і залюбки похапав ще папір. Його очі світилися, як холодне волосся ворона, коли щось ловить на найвищому дереві.

— Я влаштовую «Очищення від лимонної змови»! А ваш Пломбір? Ах так, він народив інфекцію запаху! Теж би спалив, але цього разу він вже… невловимий.

Діти стояли, затамувавши подих. Їм не відомо було, чи сміятися — через гротескність ситуації, чи кричати — щоб врятувати хоча б залишки доказів.

— Це ще не кінець! — провів усміхнений сарказм Остап. — Можна ж і лісову хімію ввести в обіг — тоді ми всі будемо називатися “тестовими піддослідними”.

— І він думав, що робить комедію, — мовила Уляна, але в її голосі звучала тривога набагато глибша за сміх.

Вони відійшли. Крім диму та попелу, нічого не залишилось — як і шматків їхньої надії. Але всі розуміли: це лише один акт. Пан Крутик здобув тимчасову перемогу — але не заклав нову кулінарну стихію.

Попереду — битва для справжнього артефакту: діти мали не лише воскресити рецепт, а й протистояти тому, хто готовий знищити його не зі злості, а з хибного почуття “безпеки”. Їхня наступна дія мала стати саме тим моментом, коли правда переможе.