ПУДРОВА СУМІШ І ПЕРШІ СУМНІВИ

Після шоку в бібліотеці, де з кулінарної книги зникла сторінка про родинний пиріг, команда “Пломбір і Ко” повернулась до бабусі Теклі з чітким новим завданням: перевірити все, що могло бути підмінене. Навіть… цукрову пудру.

— Якщо хтось вже краде рецепти та підмінює сторінки, — міркував Тимко, уважно глянувши на банку з пудрою, що стояла на кухонному столику, — то не виключено, що й інгредієнти могли підробити.

— Але хто краде пудру? Це ж не діамант… — Остап обережно відкрив баночку, заглядаючи всередину, ніби шукаючи злодія з мішком борошна. Над його головою зависла невидима драма: що робить “крадій” серед звичайних кухонних запасів?

— Ти просто ніколи не їв пудру, яка не пудра, — буркнула усміхнено Уляна з таким виразом обличчя, ніби пережила кулінарну трагедію в дитинстві. — Там немає світла цукру, там — порожнеча хімії.

— І якщо пиріг — не просто їжа, а спадщина, — додала Марічка, уважно розглядаючи кришку баночки під світло ліхтарика, який вони привезли як обладнання слідчих, — то навіть одна хибна крупинка може все зіпсувати. Це як вставити квітку в шпарину книги — непомітно, але блискання змінюється.

Бабуся Текля, з видом ветерана кулінарії, саме замішувала тісто для млинців. “Млинці — як заспокійливе”, — казала вона, але коли діти заглянули в банку з пудрою, атмосфера на її кухні справді змінювалась.

Її ложка повисла в повітрі над мискою. Один горизонтальний погляд — і вона вже знала, що щось не так. Бо з роками навіть інтуїція батьків стає метафізичною.

— Запах не той, — сказав Тимко. — Він пахне… хімією. А не солодким щастям.

— І текстура… ніби хтось змішав пудру з крохмалем і ще чимось, — додала Марічка, торкаючись порошку тонкою ложкою, ніби це був кристалічний агент 007. Пудра не сипалася, а збивалася в грудочки — якби вона знала, що її підмінюють.

— Треба перевірити, — рішуче сказала Уляна, її голос став філософським й водночас конкретним. — Хімічно. Терміново. Бо ця зміна — не випадковість. Це — меседж.

— У мене є лакмусовий папір, — несподівано дістав з кишені Остап тест-полоску, і всі на мить завмерли. Лампочки в кухні гасли од зауваги.

— Ти з ним спиш? — не витримала Уляна, але насправді була вдячна, бо його кишеня нагадала їй, що підготовка — краще за паніку.

— На випадок, якщо вода буде “не та” — знизав плечима Остап, але в його очах почав горіти вогник винахідливості.

— Отак завжди: коли у нього в кишені тістечко — він забуває, а коли папір — герой, — пожартувала Уляна, але голос її впав, як тінь на стіну — тривожна, але весела.

Вони нагріли трохи теплої води, додали пудру — на ложці вона не розчинялась як мала б. Потім занурили лакмус — і стрічка забарвилась не в рожевий, а в зеленувато-жовтий. Реакція була однозначною: суміш не була чистою пудрою — вона містила щось інше. Щось, що глушило лимон — і глушило правду.

— Що це? — прошепотіла Марічка, коли бачила, як кольори танули на лакмусовому папері.

— Це наполегливий натяк, — відповів Тимко, його погляд нагадував дослідника, що відкрив шлях у лабіринті. — Нам дали сигнал: “Не можна просто повернути рецепт — треба шукати підробку, діскримінувати, як слід.”

Бабуся Текля опустила ложку у миску. Вона здригнулася, але її рішення зібрати дітей знову підтвердило: разом — вони збережуть не тільки рецепт, але й суть. Бо справжність починається з чистоти — навіть у дрібницях, як-от пудра. І тривога наростала, мов хмари над полем перед грозою.