ВІД НАЧИНКИ ДО ФІНАЛЬНОГО СОБОРУ

Ритуали пошуку продовжувалися. Після бібліотеки діти вийшли на свіже повітря, стискаючи в руках обмаль підказок, але з новим вогнем рішучості. Вони розділили обов’язки між собою, ніби справжня розвідкова група, що складає карту майбутньої операції:

— Я перевірю вдома у бабусі Теклі, — сказала Уляна, стискаючи в руках книгу з вишивкою лимонів, ніби це був її власний оберіг. — Там могла бути копія рецепта... або хоча б натяк на нього. Зачекана рогова шафа – настільки темна, що в ній може зникнути найменша сторінка. І моя задача — її знайти.

— Я проведу ревізію у сільраді, — оголосив Остап, вирівнюючи спину, ніби готувався до серйозного засідання. — Там, певне, припадають нотатки або протоколи зборів, де згадували стару пекарку… або могла бути офіційна копія збереженої легенди.

— А я — у пані Барбари, — додала Марічка, з поглядом, який говорив: «Я готова боротися за цей пиріг». — Якщо вона дійсно ховала книгу від випічки, можливо, вона має копію. Або знає, де її ховають інші.

Перед прощанням у бібліотеці пані Домніка простягнула їм паперовий пакет:

— Візьміть це. Користуйтеся обережно. — всередині були старі кулінарні журнали, ще з тих часів, коли рецепти були написані вручну, а ілюстрації — кольорові та пахли жиром. — Щось, що підігріє слід пирога, — зухвало усміхнулась вона, неначе передавала запал, який горів у неї самому серці.

Після виходу із наповненої тиші бібліотеки діти почувалися… ніби відірвали шматок карти. Його було мало — але далі, за поворотом, чекала стратегія. Вони знали: перелічити сторінки — не так складно, як захистити справжню головоломку рецепту.

Тимко перевів погляд на своїх друзів. Його очі знайшли в них те, що важче слова — віру:

— Якщо ми відновимо рецепт, — сказав він повільно, кожне слово ніби повертало вагу важливості, — ми збережемо не лише пиріг, а й частину доброї історії села. В кожному шматочку — пам’ять про родини, про щоденні радощі, про теплі руки бабусі Теклі.

У кожному серці вже зароджувався свій план: не лише знайти підроблену сторінку — але й відновити повне знання, як зберегти цю чарівну випічку на майбутнє. Вони бачили не тільки торт — бачили спадщину, що живе в кожному смаку.

Надвечірня тиша опускалася над Верхньою Пампухівкою з наростаючою спокійною впевненістю: вона не просто огортала село — лише на перший погляд. Під нею кипіли плани, готувалися зустрічі, народжувалися нові питання і нові натяки. У дворі бабусі Теклі повітря було густе — пахло свіжістю успіху й обіцянками, що вони мають дотримати. А коли село здригнулося від першого вечірнього співу — це було наче акомпанемент до їхньої рішучості.