РЕАЛЬНІСТЬ І ГАВКІТ

Поки пан Крутик замикав свій сарай і вийшов у сутінок з “світломузикою детективного архіву” («велике щастя конвертовано в папір — і схоже, що вже попрощались»), діти лишилися стояти навколо столу з порожньою серветкою. Повітря навколо наповнилося пустим відчуттям тривоги — ніби зникло щось важливе у великому плані.

Тимко провів долонею по стільниці, немов намагаючись повернути відбиток пальця з серветки назад у свою пам’ять:

— І що тепер? Ми залишилися без головного доказу.

— Фото не поверне фізичну серветку… — почала Уляна, притримуючи голос, а у грудях у неї виріс крихітний шрам розчарування. — Але принаймні ми маємо її відбиток у пам’яті та в файлах. Це не просто папір — це наша базова лінія.

— Але ж він сказав “раахунок”. Може, він справді бачив якісь цифри? — задумливо промовила Марічка, знову повертаючись до фото. — Я звертала увагу… можливо, там торкнувся букви “8” або “3”? Це якась картина чи просто пляма?

— Він спокусився на суть, — рішуче зауважив Тимко. — Але ми — і є фортеця смаку, а не він. Він намагається перетворити наше розслідування на гру цифр, але ми бачимо за цим серце. І воно залишилось не вкраденим.

— І якщо він подає заявку на премію з “детективної гігієни”, — мовила Уляна тихо. — Значить йому начхати на нашу мораль, начхати на суть. Він бачить це як шоу. А ми вважаємо це війною за правду і запах.

— А ми знаємо, що це не гра. Це… війна за аромат, — прошепотів Остап. І його слова, хоч тихі, звучали як вирок: справжня гра починається, коли псують смак.

Подвір’я занурилось у глибоку тишу. Навіть вітер ніби затих. Лише тінь над серветкою нагадувала про те, що іноді цінне — крихке.

— Завтра йдемо до його сараю? — запитала Марічка, з сумом знімаючи дзеркало з долоні.

— Без фоток і серветки — але з розумінням ходу думок, — відповіла Уляна. — Ми можемо знайти там сліди: конверт “Не відкривати до апокаліпсису”, його візерунки, карикатуру “8734” та, можливо, старі відбитки лимону.

— Нам потрібно повернути доказ, — твердо сказав Тимко. — І знайти спосіб довести, що ми не просто “рахуємо арешти”, а боремося за правду — саме за ту саму, що живе в рецепті. У кожному шматочку домашнього пирога — отже, в кожному рішенні.

— Якби тут був Пломбір… — сказала Марічка здивовано і з надією в голосі.

— Він би приборкав Крутика, — усміхнувся Тимко. — Бо гавкіт — це його мова. У цій тиші лише наша рішучість гавкає далі.

Світло вечора погасало, наче втомлене від цієї історії, і діти розходилися. Але кожен лишив погляд на порожньому місці серветки — мов на символі того, що найбільше цінне може бути також найкрихкіше.

І поки темрява накочувалася, лишилася лише реальність, і їхня спільна рішучість — тихіше за муркіт кітів, але сильніша за будь-який доказ у конверті.