КРУТИК У СПРАВІ

— Ого! Ви що тут знову... обнюхуєте яблука? — пролунало з-за кущів знайоме кряхтіння.

Із хрустом гілок та вкрай демонстративним постукуванням по стовбуру з’явився пан Корнило Крутик. Його портфель цього разу мав спеціальну наклейку “Секретно, дуже серйозно”, кепка — новий напис “Для важливих розслідувань”, а лупа… була розміром з блюдце. Виглядав він, як герой з химерного детективного календаря, де кожен місяць присвячений іншій дивній змові.

— Що це за предмет? — запитав Крутик, зупинившись перед серветкою на столі, ніби вона могла вистрілити.

— Це… доказ, — серйозно сказав Тимко. Його голос став глибшим, як у телеведучого кримінальної хроніки. — Знайдено в кошику з яблуками. Імовірно, контакт мав із втраченим пирогом.

— О-о-о! — округлився Крутик отією своєю лупою, ніби в неї закладено функцію здивування. — Це… паперова пастка! Я таких не бачив із 1974‑го!

— Це серветка, — уточнила Уляна, ледве стримуючи усмішку, бо той рік виглядав як нещодавній, якщо вірити ентузіазму Крутика.

— Але не проста! — вигукнув Крутик. — Тут підпис! Я впізнаю стиль… Це ж… РАХУНОК!

— Який ще рахунок?! — перехилилась через стіл Марічка. — Ми що, в ресторані змов?

Крутик стукнув пальцем по жирній плямі з такою гордістю, наче відкрив новий континент:

— Лимони. Масло. Яблука. Хтось купив інгредієнти — і підтвердив це тут! Це — печатка! А ви думали, що це просто пляма?! Та це кухонний слід від тіні!

— Але ж це частина пирога! — закричав Остап, закочуючи очі до самої стелі.

— Я думав, що це частина піци, — пробурмотів Крутик. — Але не суть. ЦЕ МОЄ. Як доказ для моєї власної, приватної справи.

Він з гордістю дістав конверт з написом “Не відкривати до апокаліпсису” і урочисто вклав туди серветку.

— Ви навіть не знаєте, що там написано! — обурилась Уляна.

— Знаю! Там — “Тільки один знає смак”! І це — або я, або ваш Пломбір! — сказав Крутик і з гордістю чухонув свою чуприну, як палеонтолог, що тільки-но викопав пирігозавра.

— Він же не їв пирога! — вражено мовила Марічка.

— І я не дозволю іншим зіпсувати доказ! — рішуче заявив Крутик. — Я дію за параграфом “К” — “Краще я заберу, ніж вони загублять”.

— І що ви з цим доказом робити будете? — з тривогою спитав Остап.

— Архівувати! І подаватиму заявку на обласну премію з детективної гігієни! — виголосив Крутик, змахнув рукою театрально і пішов у напрямку свого сараю, крокуючи, як носій великої правди… або великого непорозуміння.

— Він щойно вкрав доказ, — сумно констатував Тимко.

— І назвав це “архівацією”, — додала Уляна, опускаючи блокнот на стіл.

— Добре, що ми зробили фото? — раптом спитала Марічка, ніби ловлячи останній шанс.

— Звичайно. Три фотки плюс одна в хмарі. І ще резервну копію я на флешку бабусі злив, — стримано відповів Тимко.

— Бо, хоч як крути… пан Крутик — це наше найбільше випробування у справі про пиріг, — зітхнула Уляна. — І він ще повернеться.

— І знову щось “законфіскує”, — похмуро додав Остап.

І в цю мить їм стало ясно: пиріг — не єдина ціль. Бо іноді найбільша таємниця — це той, хто допомагає її “розкривати”.