ПРОПАЖА ПУХНАСТОГО ДЕТЕКТИВА

Наступного ранку світ здавався… не зовсім справжнім.

Не тому, що не співали півні. І не тому, що сонце було надто яскраве. А тому, що на ґанку бабусі Теклі бракувало найголовнішого — пса з відданим поглядом і мокрим носом.

— Де Пломбір? — першим запитав Тимко, озираючись, ніби пес міг заховатися в чайнику.

— Може, ще спить? — несміливо припустила Уляна, але її голос звучав так, ніби вона сама собі не вірила.

— Він НІКОЛИ не спить, коли пахне сніданком, — заперечив Остап, який уже вдруге за день намагався відкрити банку з варенням, сподіваючись, що аромат малини стане закликом для детективного нюху.

— Можливо, він… пішов нюхати город? — додала Марічка, проте її слова не мали ані граму впевненості.

І ось — перевірено. Ні на городі. Ні біля комори. Ні в улюбленій бочці з дощовою водою, де Пломбір часто робив вигляд, що веде переговори з жабами.

— Починаємо розшук! — рішуче промовив Тимко, стискаючи блокнот, як капітан стискає карту перед бурею.

За годину діти обнишпорили всі сусідські хати, кущі, навіть паркан, на якому завжди сидів кіт спостерігач. Але результатів — жодних. Пломбір зник. І це вже не була просто пригода — це був виклик.

— Пес — не просто друг, — прошепотіла Уляна. — Він наш нюхач і провідник. Як ми без нього? Він — наша лапаста інтуїція.

До розмови несподівано приєднався пан Крутик. Він вийшов на поріг свого будинку у двох різних капцях, з біноклем на шиї та термосом, з якого парував чай… або шпигунський відвар.

— Пломбір? Нюхач-профі? Я бачив його останній раз… йдучим до старої хатини сьогодні зранку. І я ЗНАЮ, ЧОМУ! — його голос набрав театральної сили.

Діти зупинились на півкроці.

— Чому? — запитали всі одночасно. Навіть повітря завмерло, чекаючи на відповідь.

— Він ВІДЧУВ ХВИЛІ! Пирогові хвилі! І ще запах… цитрусової змови! — оголосив Крутик. — В мене вус дрижить — а це завжди знак.

— Тобто… просто пішов нюхати? — уточнив Остап, не знаючи, чи сміятися, чи бігти шукати пиріг.

— Або його… викрали, — сказала Уляна. І її голос був не гучний, але такий, що всі замовкли.

Ця думка повисла в повітрі, мов крапля лимонного соку над порізом: гостра, несподівана і тривожна. Бо коли зникає Пломбір — це вже не просто справа. Це війна. Лимонна.