СВІТЛО В ТЕМРЯВІ

…раптом у хаті засвітилося світло.

— Світло! — шепнув Остап, так, ніби це була не лампа, а сигнал міжгалактичного вторгнення.

— Хтось всередині, — підтвердила Уляна. Її пальці міцно стиснули ручку блокнота, як лицар меча перед битвою.

— Це може бути він, — прошепотів Тимко. — А може — “Він”. З великої літери. З усіма тінями світу.

Фігура в темній куртці пройшла повз вікно. Повільно. Мовчки. Потім зупинилась. І — подивилась просто на них.

У цю мить здалося, що навіть Пломбір затамував гавкіт. Його хвіст перестав рухатись. Повітря навколо стиснулося, як перед громом.

— ВІН НАС БАЧИТЬ?! — видихнув Остап, вичавлюючи зі свого голосу шепіт і паніку одночасно.

— Не рухайся! — шепотіла Уляна. — Він може думати, що ми… кущі.

— Я… я ж кущ, правда? — нервово посміхнувся Остап, ховаючи сухарі, що віддали його теплову присутність.

Фігура відступила. Світло згасло. Вікно — знову темне. Та не звичайне темне, а таке, де темрява має власну пам’ять.

— Він нас бачив, — сказав Тимко, не відриваючи очей від вікна. Його голос був тихий, але впевнений. Як у того, хто вже зібрав головоломку, але ще не показав її іншим.

— Або ставить пастку, — припустила Марічка. — Тінь була знайома. Надто знайома. Це не просто тінь — це хтось, хто вже був поруч.

— Що тепер? — пошепки спитав Остап, стискаючи пакетик із рештками сухарів, як амулет від невідомості.

— Чекаємо. Якщо він вийде — слідкуємо. Якщо ні — завтра повернемось, — вирішив Тимко. — Ми не можемо дати йому зникнути вдруге.

— І не забудемо про сухарі, — додав Остап.

Ніч тяглася, мов тягучий мед. Але без солодкого. Холодна, в’язка, повна напруги. Світло більше не вмикалося. Пес Пломбір потроху засинав, поклавши лапу на рацію, хвіст — під щелепу, як справжній польовий агент.

Коли вони повернулись додому — вже розвиднювалося. У повітрі залишився тільки аромат пригоди. І трішки чебрецю з чаю бабусі Теклі, якого всі вже хотіли. Не тому що хотіли пити. А тому, що він означав спокій. А спокій був далеко.

У блокноті Тимка з’явився новий запис:

“Обличчя в тіні — знайоме. Фото з кишені. Ми не вигадали його. І він — не вигаданий.”