ОПЕРАЦІЯ “КУЛЬБАБА ПІД ПРИКРИТТЯМ”

Верхня Пампухівка вдень була звичайним селом: діти гралися, бабусі поралися на городах, кури чесно несли яйця.
Але вночі вона перетворювалась на… театр тіней, де навіть ліхтар підморгує змовницьки, а кожен шелест — можливий злочинець.

— Готові? — прошепотав Тимко, поправляючи ліхтарик на лобі.
— Мені трохи страшно, але цікавість перемагає, — зізналася Уляна.
— Я взяв сухарі. Якщо доведеться ночувати в кущах, — серйозно додав Остап.
— А я взяла лупу… на випадок, якщо знайдемо слід на місяці, — пожартувала Марічка. Хоча її рюкзак мав усе: мотузку, бинт і дві маленькі рації — на випадок маленької війни.

Пес Пломбір ішов попереду — обережно, майже нечутно. Його хвіст виводив “точка-тире”, як справжній сигнал Морзе: "Небезпека десь поруч".

— Ми будемо стежити за хатою на вулиці Кульбабовій, — нагадував Тимко. — Там бачили покупця лимонів. І, можливо, саме він стежив за нами зі школи.

— Якщо він знову прийде — ми будемо готові, — кивнула Уляна.
— Якщо він приведе ще когось — я з’їм сухарі першим, — додав Остап.
— Давайте без героїзму — у тебе лиш один пакет, — буркнула Марічка.

Вони дістались кущів навпроти покинутої хатини. Вікна — темні. Двері — зачинені. Все виглядало… занадто спокійно. Як реклама спокою перед бурею.

— Тут щось не так, — сказала Марічка. — Або він знає, що за ним стежать.
— Або прийде пізніше, — прошепотів Тимко.

Пів години мовчання. Пес Пломбір ліг у траву, наче спеціально навчене камуфляжне простирадло. Уляна вже почала тихо записувати “найменші звуки нічного злочину”, коли…